Андрій Демиденко, Відділення математичного моделювання довкілля ІПММС НАНУ, член Науково-технічної ради Державної екологічної інспекції та Асоціації професіоналів довкілля PAEU
В листопаді 2022 року в Екологічному Комітеті Верховної Ради України відбулися слухання у на тему: «Вплив воєнних дій на довкілля в Україні та його відновлення до природного стану».
Обговорювалося яким шляхом може піти відновлення і якою могла б бути дорожня карта реформ, потрібних для успіху відновлення. Обговорювався також Національний план відновлення України і критика його в Лугано, де він був вперше представлений. Цікаво було почути, що навіть в українському уряді критикували екологічну частину плану відновлення, як недостатньо зелену.
Автор дуже вдячний організаторам дискусії за можливість викласти свої погляди на те, що треба змінити в свідомості і законодавстві для успішного зеленого відновлення.
13 січня 2023 року Міністр захисту довкілля та природних ресурсів України Руслан Стрілець оцінив суму шкоди українському довкіллю від збройної агресії рф у понад 46 мільярдів доларів, основну частину з яких складає забруднення повітря – 27 мільярдів доларів. 1 лютого 2023 року Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України представило версію 2.0 Національного плану відновлення України у сфері екобезпеки, для реалізації якого необхідно буде інвестувати близько 25,5 млрд євро.
Навіть перший погляд вказує на те, що основні зауваження, висловлені під час дискусії в Екокомітеті, не були взяті до уваги.
Вкажу тільки на два зауваження.
Перше зауваження. План зеленого відновлення не може бути планом “у сфері екобезпеки”, оскільки в Україні досі панує радянське розуміння, що «Екологічна безпека … це попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров’я людей».
Але ж відновлення довкілля не досягається попередженням, запобіганням чи просто зменшенням тиску на довкілля (наприклад, зменшенням викидів в енергетиці).
Посилання авторів плану на “принципи Європейського Зеленого курсу” не рятує, оскільки в Європі екобезпека це не тільки попередження виникнення небезпеки, але й збільшення стійкості довкілля. Та й в ЄС не одномірний “зелений курс” на зменшення викидів в енергетиці, а green deal, тобто “зелена угода” про зв’язок між запобіганням загрози зміни клімату (ЗК) (шляхом зменшення викидів в енергетиці) та адаптацією до ЗК (наприклад, посиленням стійкості довкілля шляхом зменшення втрат біорізноманіття). Те саме стосується й Паризької угоди про два пов’язаних шляхи боротьби з наслідками ЗК – mitigation and adaptation. Тут уряд також показує своє нерозуміння магістральних шляхів розвитку, стверджуючи у Національно визначеному внеску, що уряд не бачить вигод від адаптації до ЗК.
На що уряд сподівається пропонуючи міжнародним партнерам план зеленого відновлення, побудований на попередженні і запобіганні загрози впливу ЗК, після того, як вплив на довкілля вже відбувся?
Коли і чому виникла така ситуація?
На наш погляд, це сталося після приєднання-роз’єднання Мінприроди і Міненерго, коли Мінприроди стало міністерством лише захисту довкілля.
Іншим прикладом нерозуміння українським суспільством того, що в ЄС екологічна безпека, це не відсутність загрози чи ризиків, а управління ризиками, їхнє скорочення до соціально прийнятного рівня, наглядно демонструє дискусія між другим та третім читанням ЗАКОНУ УКРАЇНИ Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року.
Без будь яких консультацій Верховна Рада змінила запропоноване Урядом, після численних консультацій, формулювання Цілі 4 з формулювання “Ціль 4. Зниження екологічних ризиків до соціально прийнятного рівня” на формулювання “Ціль 4. Зниження екологічних ризиків з метою мінімізації їх впливу на екосистеми, соціально-економічний розвиток та здоров’я населення”.
В результаті всі в світі побачили, що в Україні лише нульовий рівень екологічного ризику є прийнятним, а українські законодавці впевнені, що екологічні ризики самі по собі впливають на екосистеми і здоров’я! А людина до цього впливу стосунку не має і до того ж, згідно Конституції України, має право на компенсацію за шкоду собі від довкілля.
А от компенсація за шкоду довкіллю від людини в Україні практично відсутня, оскільки компенсаційної функції в екологічного податку практично немає, а його фіскальна функція зневажливо мала.
І тут ми переходимо до другого зауваження. Робоча група (РГ) з розроблення методик і порядку обрахування збитків, заподіяних довкіллю внаслідок російської агресії, створена при Оперативному штабі Держекоінспекції, вказувала на можливі проблеми при застосуванні українських ставок екологічного податку для обрахунку збитків. РГ натомість рекомендувала застосовувати європейський підхід Директиви про екологічну відповідальність (Environmental Liability Directive, 2004/35/CE (ELD), де збитки оцінюються по знеціненню екосистемного сервісу та по обсягу коштів, необхідних для відновлення довкілля до довоєнного стану.
Рекомендації РГ щодо методики обрахунку збитків проігнорували і ось до чого це призвело.
В останні роки Екоінспекція нараховує приблизно 4 млрд грн шкоди від викидів на рік.
При цьому стягнути в наших судах вдається лише 100 млн грн з цих 4 млрд грн, тобто 2.5%. А зараз Україна вимагає 27х40 = 1080 млрд грн компенсації за рік агресії РФ. Тобто 250 річних бюджетів на охорону довкілля!
Думаєте в міжнародних судах буде легше довести обгрунтованість українських претензій?
На мій погляд, при таких підходах ми не маємо шансів залучити якісь значні міжнародні компенсаційні кошти на реалізацію плану відновлення довкілля.
Тобто доводиться розраховувати лише на інвестиції.
Але тут та сама перепона – відсутність Environmental Liability української держави.
Тобто без апроксимації ELD таки не обійтися.
Історія давня і йде коренями до рекомендацій Київської Конференції міністрів довкілля у 2003 році. Україна ще тоді категорично відмовилася брати на себе Liability за минуле забруднення навіть у разі видачі дозволу чи стягненні екологічного податку з забруднювача. При таких умовах ніхто не буде інвестувати в українські проєкти. Нещодавно у нас відкрився офіс OECD в Україні. Пропоную перевірити там правильність наданих мною зауважень.
Що робити?
Слід звернутися до Європейської Комісії по допомогу по визначенню усталених радянських положень і визначень в галузі довкілля, що заважають нашому вступу в ЄС. Наскільки я розумію, і Міністр, і відповідний Єврокомісар схвально віднеслися до цієї ідеї.
А от стосовно того, що таке належне екологічне управління і як писати fundable програми зеленого відновлення – найкращим джерелом експертизи і кадрів є якраз OECD, офіс якої щойно відкрився в Україні. Проте своїх грошей OECD не має. Треба знову таки звертатися до ЄК.
