Необхідно розмежувати саме відкачування кар’єрних (дренажних) вод з метою осушення кар’єру та подальше використання відкачаної води у виробничому процесі і її скид у поверхневий водний об’єкт. Саме від цього залежить необхідність отримання дозволу на спеціальне водокористування та організація інструментального обліку води.

Відповідно до статті 48 Водного кодексу України спеціальним водокористуванням є забір води з водних об’єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти, у тому числі із зворотними водами.

Водночас та сама стаття містить важливі винятки. Зокрема, до спеціального водокористування не належать усунення шкідливої дії вод (підтоплення, засолення, заболочення), а також вилучення води з надр разом із видобуванням корисних копалин. Ці винятки мають принципове значення саме для гірничодобувних підприємств.

1. Чи потрібен дозвіл на спеціальне водокористування?

Якщо вода надходить у кар’єр у процесі розробки родовища, а підприємство її відкачує виключно для осушення робочих горизонтів, забезпечення можливості ведення гірничих робіт та запобігання підтопленню, саме по собі таке відкачування не слід автоматично прирівнювати до класичного забору підземної води для водопостачання.

Тобто ситуація принципово відрізняється, наприклад, від експлуатації свердловини, з якої підприємство цілеспрямовано забирає підземну воду для виробничих потреб.

Водночас у наведеному випадку після відкачування вода не просто видаляється з кар’єру. Вона накопичується у водозбірниках, після чого:

• • • • частково використовується для поповнення оборотної системи водопостачання підприємства;
      • надлишок скидається у поверхневий водний об’єкт.

Саме ці подальші операції змінюють правову оцінку ситуації.

Якщо здійснюється скид у поверхневий водний об’єкт

У цьому випадку дозвіл на спеціальне водокористування необхідний, оскільки йдеться про скид зворотних вод у водний об’єкт. У дозволі мають бути належним чином відображені фактична схема водокористування, джерело утворення кар’єрних вод, їх використання, приймач зворотних вод, допустимі обсяги скиду та допустимі концентрації/ліміти скидання забруднюючих речовин.

Стаття 44 Водного кодексу України, крім того, покладає на водокористувача обов’язок здійснювати контроль кількості та якості зворотних вод і забруднюючих речовин, які скидаються у водні об’єкти.

Отже, для описаної підприємством чинної схеми «відкачування → накопичення → часткове технологічне використання → скид надлишку у поверхневий водний об’єкт» дозвіл на спеціальне водокористування потрібен.

Дозволи видаються територіальними органами Держводагентства, а процедура їх видачі регулюється статтею 49 Водного кодексу та Порядком, затвердженим постановою КМУ № 321. У 2026 році Держводагентство також оновило відповідні інформаційні та технологічні картки адміністративної послуги.

А якщо скиду у водний об’єкт немає?

Тут відповідь потребує більшої обережності.

Сам факт відкачування кар’єрної води з метою осушення забою не означає автоматичної необхідності ДСВК, оскільки стаття 48 Водного кодексу прямо виводить за межі спеціального водокористування вилучення води з надр разом із видобуванням корисних копалин та усунення шкідливої дії вод.

Але якщо після такого вилучення підприємство цілеспрямовано використовує воду для виробничих потреб, наприклад направляє її на поповнення системи оборотного водопостачання, необхідно оцінювати вже не лише первинну мету відкачування, а всю фактичну схему водокористування.

Додатково слід враховувати встановлений статтею 48 Водного кодексу поріг: не належить до спеціального водокористування забір та/або використання води в обсязі до 5 м³ на добу, крім води, яка використовується для виробництва напоїв та фасованої питної води. Держводагентство роз’яснювало, що цей обсяг визначається для одного водокористувача в межах області з урахуванням сезонного режиму роботи.

Тому за відсутності скиду не рекомендуємо робити висновок про необхідність дозволу лише з факту роботи кар’єрного водовідливу. Необхідно встановити:

яка вода відкачується; з якого горизонту вона надходить; чи є водовідлив невід’ємною частиною видобування корисних копалин; який фактичний добовий обсяг відкачування; який обсяг надалі використовується у виробництві; чи є вода лише транзитним елементом водовідливу або після накопичення фактично стає джерелом виробничого водопостачання.

Для конкретного кар’єру це бажано закріпити у технологічній схемі водного господарства та нормативному розрахунку водокористування і водовідведення.

2. Чи обов’язково встановлювати лічильники на кар’єрний водовідлив та використання води?

Стаття 44 Водного кодексу встановлює для водокористувачів обов’язок здійснювати засобами вимірювальної техніки, у тому числі автоматизованими, облік забору та використання вод, а також контроль кількості скинутих у водні об’єкти зворотних вод.

Тому за наявності дозволу на спеціальне водокористування система обліку має давати можливість достовірно визначити щонайменше:

3. Загальний обсяг кар’єрної води, що відкачується.

Це фактичний обсяг водовідливу з кар’єру.

4. Обсяг води, який передається на технологічні потреби.

Якщо частина кар’єрної води спрямовується на поповнення оборотної системи, підприємство повинно мати можливість визначити цей обсяг.

5. Обсяг води, який скидається у поверхневий водний об’єкт.

Цей показник є особливо важливим, оскільки він безпосередньо пов’язаний з виконанням умов дозволу на спеціальне водокористування та контролем скиду зворотних вод.

Тобто для описаної технологічної схеми недостатньо знати лише продуктивність насосів або приблизно визначати кількість води за часом їх роботи, якщо технічно можливо організувати прямий інструментальний облік.

Найбільш коректною є схема:

кар’єр → вузол обліку загального водовідливу → водозбірник → розподіл потоків → окремий облік води на технологічні потреби + облік води, що направляється на скид.

Водночас Водний кодекс говорить саме про облік засобами вимірювальної техніки, а не встановлює універсальну вимогу, що в кожній точці системи обов’язково повинен стояти окремий механічний водолічильник. Тому конкретна схема вимірювання може визначатися технічними характеристиками водовідливу, діаметром трубопроводів, якістю кар’єрної води, наявністю завислих речовин тощо.

Наприклад, для великих діаметрів трубопроводів та забруднених кар’єрних вод звичайний побутовий або механічний лічильник може бути технічно непридатним. У таких випадках можуть застосовуватися відповідні промислові витратоміри та інші засоби вимірювання.

Принципове питання для контролюючого органу — чи може підприємство документально підтвердити фактичний водний баланс:

скільки води відкачано → скільки використано → скільки скинуто.

Саме така система значно знижує ризик розбіжностей між первинним обліком, дозволом на спеціальне водокористування та звітністю.

6. Які вимоги встановлюються до лічильників?

Для такого обліку необхідно використовувати засоби вимірювальної техніки, придатні для відповідних умов експлуатації та вимірюваного середовища.

Вибираючи прилад, необхідно враховувати, зокрема:

діапазон витрат води; діаметр трубопроводу; тиск; температуру; ступінь забрудненості кар’єрної води; наявність завислих частинок; необхідну точність; умови монтажу; вимоги виробника до прямих ділянок трубопроводу та інші технічні характеристики.

Окремо необхідно враховувати Закон України «Про метрологію та метрологічну діяльність».

Законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, підлягають періодичній повірці та повірці після ремонту. Суб’єкт господарювання зобов’язаний забезпечувати своєчасне проведення такої повірки з дотриманням установлених міжповірочних інтервалів.

Тому підприємству необхідно мати документацію на відповідні прилади та, якщо засіб підлягає повірці, чинні документи про її проведення.

Особливо важливо, щоб прилад був не просто фізично встановлений на трубопроводі, а належним чином введений в експлуатацію та забезпечував достовірні результати вимірювань.

7. Хто має право встановлювати такі прилади?

Тут необхідно розрізняти монтаж приладу та його метрологічну повірку.

Закон України «Про метрологію та метрологічну діяльність» не встановлює загальної вимоги, за якою монтаж кожного промислового витратоміра води може здійснювати виключно державний метрологічний центр.

Монтаж може виконувати підприємство або залучена спеціалізована організація, якщо роботи виконуються відповідно до технічної документації виробника, проєктних рішень, вимог безпеки та умов експлуатації конкретного приладу.

На практиці для промислових вузлів обліку доцільно залучати спеціалізовану організацію, яка може не тільки фізично змонтувати прилад, а й правильно підібрати місце його встановлення, забезпечити необхідні прямі ділянки трубопроводу, налаштувати витратомір і оформити документи про введення вузла в експлуатацію.

Повірка — інше питання. Якщо засіб вимірювальної техніки належить до законодавчо регульованих і підлягає повірці, її не може здійснювати будь-яка монтажна організація. Відповідно до статей 17–18 Закону повірка проводиться уповноваженими науковими метрологічними центрами, метрологічними центрами та повірочними лабораторіями, які мають відповідне уповноваження.

Тому правильна послідовність для підприємства виглядає так:

підбір засобу вимірювання → проєктне/технічне визначення місця монтажу → монтаж відповідно до документації виробника → налаштування та введення в експлуатацію → метрологічне забезпечення і повірка, якщо вона передбачена законодавством → ведення первинного обліку показників.

У наведеній ситуації, коли підприємство відкачує кар’єрні води, частину використовує для поповнення оборотної системи, а надлишок скидає у поверхневий водний об’єкт, дозвіл на спеціальне водокористування необхідний. У дозволі повинна бути відображена реальна технологічна схема руху води.

Якщо ж скид повністю припинити, питання необхідності ДСВК потрібно оцінювати окремо. Саме відкачування води, яке є невід’ємною частиною видобування корисних копалин або здійснюється для усунення шкідливої дії вод, належить до винятків зі спеціального водокористування. Однак подальше систематичне використання цієї води як ресурсу для технологічних потреб потребує аналізу фактичного обсягу та характеру водокористування.

Щодо обліку: підприємство має організувати його таким чином, щоб інструментально та документально підтверджувалися основні потоки води — обсяг водовідливу, обсяг використання кар’єрної води у технологічному процесі та, за наявності, обсяг скиду у поверхневий водний об’єкт. Це випливає з вимог статті 44 Водного кодексу щодо обліку забору та використання вод засобами вимірювальної техніки і контролю кількості зворотних вод.

При цьому законодавство не вимагає застосування одного конкретного типу «лічильника». Може бути обраний відповідний промисловий засіб вимірювальної техніки, здатний працювати з фактичними параметрами кар’єрної води. Його монтаж необхідно здійснювати відповідно до технічної документації та проєктних умов, а метрологічна повірка, якщо вона є обов’язковою для відповідного засобу, повинна проводитися уповноваженою організацією.

Для підприємства оптимально закріпити всю схему документально: технологічна схема водовідливу та водокористування → точки інструментального обліку → первинний журнал показників → водогосподарський баланс → умови дозволу на спеціальне водокористування → звітність. Тоді фактичні показники роботи кар’єру, дозвільні документи та дані обліку не суперечитимуть один одному.