Про гарантоване право на безперешкодний та безоплатний доступ до узбережжя водних об’єктів
Солодкий відпочинок на природі за рахунок обмеження прав інших громадян чи прихована приватизація? Розберемось разом
Стаття 13 Конституції України передбачає, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу.
Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до Закону.
Відповідно до ст. 47 Водного кодексу України загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об’єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об’єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів.
Однією з істотних умов здійснення громадянами загального водокористування є безперешкодний та безоплатний доступ до узбережжя водних об’єктів у межах прибережних захисних смуг згідно ст.88 Водного Кодексу України.
Проте такі положення продовжують носити здебільшого декларативний характер, не дивлячись на прийняття ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення безперешкодного доступу громадян до узбережжя водних об’єктів для загального водокористування» від 29 жовтня 2019 року № 233-IX (надалі -Закон №233).
Закон №233 визначає, що:
Здавалося б, справедливість гарантована ЗАКОНОМ, проте факти свідчать про інше.
Як на практиці?
Обласні державні адміністрації приймають Розпорядження «Про розпорядження землями державної власності несільськогосподарського призначення» про виділення (ТОВ; ГС; фізичній особі) лісових ділянок у довгострокове користування терміном на 49 років, площею 0.Х000 га для культурно-оздоровчих, рекреаційних, туристичних та спортивних цілей без вилучення у постійного користувача.
Як всі розуміють, що мова йде про лісові ділянки які межують з водними об’єктами (водосховищами, річками, озерами тощо) і є ласими шматками для тихої, повзучої приватизації.
Після цього звичайно починається будівництво альтанок, баз відпочинку, гостьових будинків. Ну, і звичайно туалетів, кухонь тощо. Щоб вберегти це «добро» влаштовується огорожа та наймається приватна охорона.
Звичайно такі масштаби не по кишені пересічному українцю.
ОДА приймаючи такі розпорядження діють у відповідності до норм законів та повноважень посилаючись на ст.17,122 Земельного Кодексу, статтями 18,31,67 Лісового Кодексу, статтями 6,1,21,39,41ЗУ «Про місцеві державні адміністрації».
Проте, зазвичай в кінці такого розпорядження, Голова ОДА окремим пунктом зазначає, що контроль за виконанням розпорядження покладає на одного із своїх заступників.
Як всі розуміють. що такий контроль лише на папері і користі від нього ніякої.
І таке розпорядження загубиться серед десятків інших і не стане доступним широкому загалу.
А пересічний українець чи громадська організація не в змозі проконтролювати дотримання екологічних норм таким користувачем.
І виходить, що на папері все гарно, а по факту як завжди. Тобто усі рівні, а є «рівніші».
Одним із важливих інструментів, щоб виправити таку ситуацію, є отримання доступу громадськості до таких розпоряджень для ефективного громадського контролю.
Закритих об’єктів стане менше, а громадяни отримають реальний, безперешкодний та безоплатний доступ до узбережжя водних об’єктів.
Підготував Іван Паламарчук, голова комітету надрокористування в PAEW, заслужений природоохоронець України
З питань співпраці з Асоціацією PAEW громади можуть звертатись: liudmyla.paeu@gmail.com
