Стаття 88 Водного кодексу України наголошує, що громадянам забезпечується безперешкодний та безоплатний доступ до узбережжя морів, морських заток, лиманів та островів у внутрішніх морських водах у межах пляжної зони, до берегів річок, водойм та островів для загального водокористування.

Таким чином законопроектом передбачено не лише обмежити доступ до цих та інших природних ресурсів, але й узаконити порушені раніше права громадян.

Разом з тим, вищезазначена стаття 88 Водного кодексу України встановлює справедливі обмеження вільного доступу і користування для всіх громадян, у тому числі – претендентів на статус «добросовісних набувачів», для земель охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон та зон особливого режиму використання земель, а також земельних ділянок, на яких розташовані, серед інших, об’єкти природно-заповідного фонду, об’єкти культурної спадщини.

Асоціація вбачає критичну загрозу Законопроекту для природно заповідного фонду України, збереження біологічного і ландшафтного різноманіття з огляду на таке.

За результатами даних обліку територій та об’єктів природно-заповідного фонду, cтаном на 1 січня 2024 року в Україні нараховується 9002 територій та об’єктів природно-заповідного фонду, загальною площею 4,569 млн. га. До Державного земельного кадастру на сьогодні внесено відомості про земельні ділянки природно-заповідного фонду площею лише 707,4 тис. га (18 %), межі територій та об’єктів природно-заповідного фонду встановлено в натурі (на місцевості) на площі 1,2 млн. га (33 %).

Статтею 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» встановлено, що рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України.

Указами Президента України постановлено Кабінету Міністрів України  забезпечити розроблення відповідно до законодавства проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду, що оголошуються. Таким чином, значна частина указів Президента України про оголошення погоджених в установленому порядку територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення – не виконана.

Стан справ із внесенням до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки природно-заповідного фонду територій та об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановленням їх меж в натурі – ще гірший. Значна кількість об’єктів створено ще у 1970-1980 роках.

Також на сьогодні наявні не всі картографічні матеріали по об’єктах природно-заповідного фонду, відсутні проекти створення, положення про заповідні об’єкти, території природно-заповідного фонду не завжди обліковуються на місцевому рівні у статистичній звітності як землі природно-заповідного фонду, постійно зменшуються фактичні площі об’єктів природно-заповідного фонду у зв’язку з прийняттям органами місцевого самоврядування рішень про надання земельних ділянок у власність або користування, не зважаючи на природоохоронний статус території.

Київська міська, обласні військові адміністрації, установи природно-заповідного фонду, що належать до сфери управління Міндовкілля та інших центральних органів виконавчої влади, не вживають дієвих заходів щодо встановлення меж територій та об’єктів природно-заповідного фонду в натурі (на місцевості) та внесення відомостей про них до Державного земельного кадастру відповідно до вимог законодавства.

Не зважаючи на критичний стан справ із оформленням правовстановлюючих документів та встановленням в натурі територій та об’єктів природно-заповідного фонду, законопроектом вводяться норми, відповідно яких Держава, територіальна громада не зможе витребувати майно та земельні ділянки природно-заповідного фонду від добросовісного набувача на свою користь, оскільки відсутні в наявності підтвердні документи про статус таких об’єктів (територій) на момент вибуття з володіння.

Крім того, типовим явищем стало нецільове використання земель природно-заповідного фонду, незаконне залучення їх для різноманітних господарських потреб, у тому числі – під будівництво.

Така діяльність на землях природно-заповідного фонду заборонена, оскільки може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об’єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. Відповідно до статті 66 Конституції України, встановлюється зобов’язання щодо відшкодовування завданих збитків природі, культурній спадщині. Відповідно, на вищезазначених територіях держави, не виконуються вимоги статті 16 Конституції України щодо забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги.

Законопроектом встановлено граничний строк для витребування майна державної або комунальної власності, незаконно отриманого набувачем у приватну власність – десять років.

Отже, у разі підписання законопроекту, самовільно захоплені до 2015 року території та об’єкти природно-заповідного фонду, не внесені до Державного земельного кадастру – неминуче втрачені назавжди для українського народу, завдані упродовж незаконного володіння збитки – не відшкодовані.

Беручи до уваги вищезазначені проблеми, ця «десятирічна амністія» із з часом поглинатиме все більше територій та об’єктів природно-заповідного фонду.

Заповідна справа перетвориться у зручний інструмент земельних махінацій, що вкрай негативно вплине на екологічну свідомість громадян та процес євроінтеграції за напрямом розвиток природно-заповідного фонду.

Додаткові загрози створює прийнятий 8 січня 2025 року Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» щодо забезпечення збереження територій та об’єктів природно-заповідного фонду», яким внесено зміни до статті 53 Закону «Про природно-заповідний фонд України».

Внесеними змінами обласним, Київській міській радами надано повноваження приймати рішення про скасування та зміну охоронних зон територій та об’єктів природно-заповідного фонду місцевого та загальнодержавного значення.

Беручи до уваги вищезазначені порушення конституційних прав та свобод громадян України, невідповідність законам України, загрози втрати національного надбання, на виконання проголошеного Україною курсу на європейську інтеграцію, для забезпечення відновлення та розвитку природоохоронних територій в Україні, як інструменту виконання пункту 8 Формули миру Президента України Володимира Зеленського, просимо накласти вето на прийнятий Верховною Радою України проект Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача».