Україна пройшла точку неповернення. Зокрема, аграрна галузь увійшла в надскладний період свого існування: на 30 % менше зібраного врожаю, обмежений експорт, половина не засіяних площ наступного року, брак ліквідності та невизначеність. Для аграрного сектору ці випробування були прямо порційними потужності галузі та її провідному місцю в структурі ВВП України. Повномасштабне вторгнення напередодні весняної посівної кампанії, блокування морського експорту, фізичне знищення аграрних активів, тимчасова окупація та забруднення площ боєприпасами – всі ці чинники робили цілком реальним сценарій знищення галузі. Проте сільське господарство, як і вся Україна, вистояло.
Не було жодного сектора в галузі, який не зачепила б війна. Але в сільському господарстві все взаємопов’язано. Тваринництво чи птахівництво не можуть існувати без рослинництва. Немає кормів, що їх забезпечує рослинництво – нема тваринництва та птахівництва, а збільшення собівартості вирощеної продукції в рослинництві впливає і на собівартість виробленої продукції тваринництва.
| Попри все, що відбувається, бізнес відновлюється і адаптується. Якщо станом на березень 2022 року 85 % підприємств фактично зупинились, то зараз зупиненими залишаються близько 30 %. |
За останні місяці кардинально змінились настрої до негативних, що призведе до чергового скорочення бізнесу. На це є три причини: ракетні обстріли, новий можливий військовий наступ та податкові «новації» — посилення блокування податкових накладних.
В цьому році у бюджеті країни закладено лише 3 % зростання — після падіння більше третини 2022 року.
Загалом можна виокремити такі ключові зміни в роботі агросектора, спровоковані війною.
Блокування експорту й повна перебудова логістичної системи. До війни понад 95 % вирощеної агропродукції експортувалося морем. Після блокування морських шляхів потрібно було швидко знайти альтернативу, допомогти аграріям продати зерно й отримати обігові кошти, забезпечити ліквідність, звільнити площі під зберігання, а на глобальному рівні – не допустити розгортання продовольчої кризи, адже від українського зерна залежить майже 400 млн людей у світі.
Перелаштування агротехнологічних підходів і реструктуризація посівних площ. Криза з експортом зумовила зміну структури посівних площ і технологій вирощування, пристосовуючись до того, що люди мали «на руках». Класичні та інноваційні технології вирощування відійшли на другий план. Низка агровиробників залишили «чорні пари» – незасіяні поля, уникаючи ризикованих інвестицій, адже не було розуміння, чого чекати завтра.
Але попри всі виклики посівна кампанія в умовах війни відбулася, і вона перевершила оцінки аналітиків.
| Важливим викликом став збір врожаю озимини, яка була засіяна восени. Хоча порти Одеси вже були частково деблокованими на той момент і логістичні маршрути всередині країни більш-менш налагодилися, дефіцит палива та ціни на нього спровокували зліт вартості логістики – як для експорту, так і імпорту. |
Агрокомпанії в нинішній ситуації коригують виробництво. Вже збільшили площі під ріпак удвічі — з 2,5 тис. га до 5,2 тис. га. А також збільшили посів озимої пшениці до 7,5 тис. га за рахунок зменшення площ під озимим житом. Але загалом зерновий клин озимих залишився на звичному для нас рівні. Хоч пшениця наразі не дуже приваблива в плані економіки, але нам потрібно мати її в сівозміні. Розраховуємо, що в такому поєднанні пшениця & ріпак матимемо нормальну економіку.
З початку війни завдання для агрономів залишилося незмінним — виростити максимальний і якісний урожай, але з меншими затратами і низкою факторів, які сповільнюють виробничі процеси та скорочують час для прийняття рішень.
| У планах агровиробників — тотальна економія. У першу чергу — еконія на добривах, насінні, ЗЗР. Також буде помітне скорочення в технологічних операціях щодо обробки ґрунту. І це правильна стратегія, оскільки зараз криза. А в кризу потрібно оптимізувати витрати та зберегти компанію. Вже після війни будемо вносити все по максимуму. |
Ціни зросли вдвічі або більше. Відповідно на українському ринку відбулася диверсифікація на ціни вирощеної агропродукції, логістика потягнула за собою величезні додаткові витрати. Тонна зерна на продаж в доларах США на Дніпропетровщині або в Одесі відрізнялися майже вдвічі.
Перспективи АПК у «новому житті». Отже, новий соціальний договір — це про що?
Перше і головне — потрібно поставити Україну понад усе. Перестати гратися в короткотермінові рішення.
Аграрії насправді показують роботу довгих інвестицій, вони логічно і системно відновлюють галузь. У дослідженнях аграрна галузь і виробництво харчових продуктів мають чи не найвищий рівень стратегічності: адаптована стратегія, бізнес-планування, довготермінові інвестиції.
Перетворення галузі з сировинної на продуктову — це один із драйверів економіки. Але потрібно відмітити, що аграрна галузь — чи не найменш сировинна серед таких як металургія чи IT-сектор. Саме у сфері IT майже на 90 % ми експортуємо сировину, продаючи робочі години, замість того, щоб створювати кінцевий продукт.
Продуктивність праці та стратегія — перший елемент соціального договору в бізнес-середовищі. Ключове — домовитись із державою про те, що бізнес починає працювати «в білу», а держава зі свого боку створює умови, коли робота «в білу» не шкодить конкурентоспроможності.
Поточна ситуація така, що 90 % підприємств оптимізують податки (податки на працю і податок на прибуток), 2/3 підприємств оптимізують ПДВ. Але це показує не те, що бізнес поганий, оскільки бізнес проявив себе у допомозі ЗСУ. Бізнес і є драйвером модернізації України. А саме держава гальмує усі процеси, її надто багато.
Перший крок має зробити держава для налагодження умов соціального договору: економічні свободи, країна, в якій легко запустити бізнес і реалізовувати власні ідеї, інвестувати, високий рівень захисту бізнесу.
Супровідні виклики. Окрім усього переліченого вище, не можна скидати з рахунку такі обтяжливі чинники:
Суттєві перешкоди існують на сьогодні в аграріїв щодо використання й альтернативної енергетики.
Перш за все, маємо проблеми з підключенням нових потужностей із генерації. Так, наприклад, деякі біогазові заводи досі не підключили до генерації, оскільки ДТЕК з моменту свого приходу блокує підключення альтернативних джерел виробництва.
Сьогодні, коли маємо кризову ситуацію з енергетикою в державі, в агропромисловців стоять не задіяні об’єкти генерації, котрі могли би допомогти країні. Але через зволікання певних організацій цього не відбувається. Також, якщо говорити про біогазові установки, то ще однією проблемою є те, що в цілому по країні власникам платять лише 40 % за вироблену електроенергію з біогазу, що не дозволяє окупити навіть сировину.
Важливо!
Майбутнє альтернативної енергетики залежатиме від того, як держава буде до цього ставитися. Якщо держава це підтримуватиме, а інвестори бачитимуть, що їхні проєкти захищені та реалізуються, то все буде працювати. А перспективи такі, що ми можемо забезпечити газом не тільки власне споживання, але і експортувати. За сьогоднішньої ціни на газ біометановий проєкт може окупитися навіть за два роки.
Перспективи 2023 року. У цей рік потрібно дивитись оптимістично, але без ілюзій. Немає сумніву, що він буде важким для аграрної галузі.
Збережеться тенденція до оптимізації технологій вирощування, а в окремих випадках – жорстокої економії або взагалі відмови сіяти. Додайте до всього інфляцію – зростання цін на все, від добрив та інших МТР до палива й технічних сервісів, і ми отримаємо досить складний вибір перед господарником на наступний сезон.
Необхідно відповідально та виважено підходити до вибору сівозміни, культури, гібриду та технології вирощування. Але головне побажання від усіх відповідальних учасників ринку – це продовжувати працювати, сіяти й обробляти землю, вирощувати найкращий у світі соняшник і зерно. І отже – рятувати світ від голоду.
Підготував: Олександр Перехожук, міжнародний експерт з аграрних ринків
Цей матеріал є невід’ємною частиною журналу «SUSTAINABILITY LEADER’S GUIDE» («Журнал лідера сталого розвитку») №3, 2023
Маєте питання? Зверніться:
Безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів: