1) Бюрократичне перевантаження без реальної користі для довкілля (що особливо цинічно під час війни)

• Великий обсяг документації – підприємства змушені готувати надмірну кількість звітів, висновків та обґрунтувань, які на практиці мало впливають на екологічну ситуацію.
• Тривалість погоджень – затягування розгляду документів може тривати місяцями, а інколи й роками.
• Формальний підхід – чиновники часто оцінюють не реальний екологічний вплив, а «правильність заповнення паперів»
• Гальмування нормального функціонування та розвитку підприємств через необхідність проходження процедури ОВД через найменші зміни  умов їх роботи (наприклад встановлення надвірного туалету на території хімічного підприємства є формальною причиною для проходження ОВД в Україні).

Формально Україна, зімітувала вжиття заходів щодо не проходження процедури ОВД у випадку, коли планована діяльність спрямована виключно на забезпечення оборони та енергетичної безпеки держави. Проте, до переліку проєктів спрямованих на забезпечення оборони держави з незрозумілих причин не увійшла, наприклад, діяльність  із забезпечення військ пальним, а до енергетичної безпеки – забезпечення населення та комунальних теплоенергетичних об’єктів паливом (газом). 

Більше того, навіть діяльність з розміщення у період воєнного стану мобільних генеруючих /газотурбінних установок та пов’язаних з ними газових та електричних мереж, яка не повинна проходити ОВД на період воєнного стану, все одно змушена проходити процедуру, бо ж жоден притомний інвестор не вкладе значні кошти, якщо держава гарантує його діяльність лише на період воєнного стану. Тобто формально, ніби й подбали про інтереси держави і народу – а, фактично – ні. 

Як наслідок – в реєстрі наявні процедури з ОВД попри можливість цю процедуру не проходити.

     2) Затримка у відбудові та розвитку промисловості

• Гальмування інвестицій, коли потенційні інвестори уникають України через складну та тривалу процедуру ОВД.
• Перенесення проектів до інших країн, наприклад, якщо європейські компанії можуть реалізувати аналогічний проект швидше у Польщі чи Словаччині, вони просто не заходять в Україну.
• Затримка критичної інфраструктури, коли процеси відбудови після війни можуть серйозно сповільнюватися через складні екологічні погодження.

     3) Витрати бізнесу, які не покращують екологічну ситуацію

• Високі фінансові витрати, коли розробка документації, проведення експертиз, додаткові погодження можуть коштувати мільйони гривень.
• «Тінізація» бізнесу, коли деякі підприємства просто намагаються обійти процедуру через корупційні механізми, що нівелює саму ідею екологічного контролю.
• Фіктивні звіти, коли компанії замість реальних екологічних заходів просто платять за підготовку «правильних» звітів, які не змінюють стан довкілля.

     4) Розквіт корупції

За останні три роки вималювалась чітка тенденція звуження ринку експертних і консалтингових послуг до кількох компаній, «дуже фахових» за думкою чиновників, порушення чинного законодавства представниками ЦОВв, перевищення службових повноважень і необмежений тиск на субʼєктів господарювання з використанням дуже субʼєктивного підходу.

     5) Втрата довіри до державного регулювання

• Бізнес і суспільство починають сприймати ОВД як ще одну «проблему», а не як інструмент захисту довкілля.
• Громадськість, замість якісного аналізу проектів, часто отримує формальні консультації, які ні на що не впливають.

Завищені вимоги до ОВД в Україні не дають реального покращення стану довкілля, а натомість створюють бюрократичні бар’єри, гальмують розвиток економіки та призводять до корупції.

То ж ОВД в 2025 році вимагає кардинальних змін в підходах, щоб стати ефективним механізмом екозахисту, а не бюрократичним бар’єром. 

Для цього потрібні спрощення та цифровізація процедури, обов’язкове встановлення чітких критеріїв, використання найкращих доступних технологій, якісний контроль за виконанням екологічних заходів, справжнє залучення громадськості на пошук рішень, а не для боротьби проти розвитку.