Йдеться про:

• • • • дрібні протікання тари;
      • випадкові розливи;
      • залишки промивних вод;
      • змиви під час дощів.

Такі забруднення не привертають уваги, проте роками формують підвищене навантаження на довкілля. Через ґрунт і поверхневий стік вони потрапляють у канали, ставки та малі річки, створюючи постійний фон забруднення.

Пестициди дозволяється зберігати виключно у спеціально призначених для цього складах.

Це не повинні бути випадкові господарські приміщення, гаражі або тимчасові будівлі, адже вони не забезпечують ізоляцію від довкілля.

Обов’язкові вимоги до складу:

• • • • ізоляція від житлових і виробничих приміщень;
      • тверда та водонепроникна підлога, що не пропускає розливи у ґрунт;
      • захист від атмосферних опадів;
      • можливість збору випадкових розливів і промивних вод;
      • під’їзні дороги з твердим покриттям, щоб техніка не розносила забруднення.

На території складу мають бути передбачені окремі функціональні зони:

• • • • зона безпосереднього зберігання пестицидів;
      • місця для зберігання порожньої та використаної тари;
      • майданчик або приміщення для знезараження тари й обладнання;
      • місця для зберігання засобів знезараження;
      • споруди або ємності для збору виробничих стічних вод.

Склад і прилегла територія повинні бути огороджені, зачинятися на замок і мати чіткі попереджувальні написи про заборону доступу сторонніх осіб. Це важливо не лише з міркувань безпеки, а й для недопущення несанкціонованих дій з препаратами.

Навіть правильно обладнаний склад не є повністю безпечним для довкілля. Саме тому навколо нього встановлюють санітарно-захисні зони – мінімальні відстані до житлових будівель, водойм та інших чутливих об’єктів.

Простими словами, між складом і навколишнім середовищем має бути буферна відстань, яка зменшує ризики у разі аварії або тривалих дрібних витікань.

Ширина такої зони залежить від кількості пестицидів, що зберігаються:

• • • • до 20 тонн – не менше 200 метрів;
      • від 21 до 50 тонн – не менше 300 метрів;
      • від 51 до 100 тонн – не менше 400 метрів;
      • від 101 до 300 тонн – не менше 500 метрів;
      • від 301 до 500 тонн – не менше 500 метрів;
      • понад 500 тонн – до 1000 метрів.

Майданчик для розміщення складу не можна обирати випадково.
Заборонено розміщувати такі об’єкти у низинах і котлованах, а також у місцях зі слабкою вентиляцією повітря, де можливе накопичення випарів і підвищений ризик підтоплення.

Територія для складу повинна:

• • • • мати природний ухил для відведення поверхневого стоку;
      • не допускати підтоплення;
      • не мати прямого виходу поверхневих вод у відкриті водойми.

Це дозволяє мінімізувати ризик потрапляння забруднень безпосередньо у річки та ставки.  Водночас навіть за правильного вибору місця та належного облаштування складу ризик забруднення не зникає повністю.

Розливи, протікання, неправильне складування тари та змиви дощовими водами формують так зване дифузне забруднення. Воно не має вигляду аварії, але саме воно роками накопичує нітрати і залишки пестицидів у довкіллі.

Саме тому склади пестицидів і добрив мають розглядатися як окремі об’єкти екологічного моніторингу – нарівні з полями та тваринницькими комплексами. Регулярний огляд складів дозволяє виявляти проблеми на ранній стадії, ще до того, як вони переростуть у серйозні екологічні наслідки.

Навіть за ідеально організованого зберігання основний контакт агрохімікатів із довкіллям відбувається під час їх внесення у поле. Саме в цей момент формується найбільший ризик потрапляння нітратів і залишків пестицидів у поверхневі води.

Особливо вразливими є поля, що межують із річками, каналами, меліоративними канавами та ставками. Після опадів поверхневий стік швидко переносить поживні речовини та залишки препаратів у воду, тому планування робіт поблизу водойм потребує особливої уваги.

Внесення добрив і пестицидів повинно здійснюватися виключно навченими фахівцями. Це є ключовою вимогою законодавства і водночас гарантією безпеки для людей та довкілля.

Під час виконання робіт працівники мають:

• • • • враховувати метеорологічні умови;
      • розуміти механізми перенесення препаратів повітрям і водою;
      • усвідомлювати, що навіть незначні відхилення від технології можуть мати довготривалі наслідки.