Залежно від джерел впливу на здоров’я населення, санітарно-захисна зона може бути встановлена на підставі нормативних документів та фактичних досліджень джерел впливу (матеріалів інвентаризації викидів, протоколів дослідження повітря населених місць, протоколів дослідження шумового, акустичного забруднення).

Якщо розрахунки не підтверджують необхідний розмір санітарно-захисної зони або її організація в конкретних умовах є неможливою, необхідно прийняти рішення про зміну технології виробництва. Це може включати зниження викидів шкідливих речовин, перепрофілювання підприємства або його закриття.

Санітарно-захисну зону    слід   встановлювати   від   джерел шкідливості  до  межі  житлової  забудови,   ділянок   громадських установ, будинків і споруд,  в  тому  числі  дитячих,  навчальних, лікувально-профілактичних     установ,     закладів  соціального забезпечення,  спортивних споруд та ін., а також територій парків, садів, скверів  та  інших об’єктів зеленого будівництва загального користування,  ділянок   оздоровчих   та   фізкультурно-спортивних установ,   місць  відпочинку,  садівницьких  товариств  та  інших, прирівняних до них об’єктів, в тому числі:

• для підприємств з технологічними процесами, які є джерелами забруднення атмосферного повітря шкідливими, із неприємним запахом хімічними речовинами та біологічними факторами,  безпосередньо від джерел забруднення атмосфери організованими викидами (через труби, шахти) або  неорганізованими  викидами  (через  ліхтарі  будівель, димлячі  і  паруючі  поверхні  технологічних  установок  та  інших споруд тощо),  а   також   від   місць   розвантаження   сировини, промпродуктів або відкритих складів;
• для підприємств з технологічними процесами, які є джерелами шуму, ультразвуку, вібрації, статичної електрики, електромагнітних та іонізуючих віпромінювань та  інших  шкідливих  факторів  —  від будівель,   споруд   та  майданчиків,  де  встановлено  обладнання (агрегати, механізми), що створює ці шкідливості;
• для  теплових  електростанцій,  промислових та опалювальних котелень — від димарів та місць зберігання  і  підготовки  палива, джерел шуму;
• для санітарно-технічних споруд  та  установок  комунального призначення, а також сільськогосподарських підприємств та об’єктів — від межі об’єкта.

Основою  для  встановлення  санітарно-захисних   зон   є санітарна  класифікація  підприємств,  виробництв та об’єктів. Згідно з нею, усі підприємства поділяються на 5  класів  залежно  від  ступеня  шкідливості промислових  викидів,  які  виділяються  в  атмосферу,  досконалості технологічних процесів на підприємстві, наявності очисних споруд.