Правовий статус макулатури, склобою, поліетилену та інших подібних матеріалів залежить не лише від їх фізичних характеристик, а насамперед від способу поводження з ними на підприємстві, наміру власника та подальшого використання таких ресурсів. Саме тому на практиці одні й ті самі матеріали можуть одночасно розглядатися як відходи у розумінні екологічного законодавства та як товарно-матеріальні цінності (ТМЦ) у системі бухгалтерського обліку.

Відповідно до законодавства у сфері управління відходами, відходами є речовини, матеріали або предмети, яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися. Тобто ключовою ознакою відходу є саме факт втрати первинного призначення та необхідність здійснення подальших операцій з управління ними. Макулатура, склобій чи поліетилен, що утворюються у процесі діяльності підприємства, формально можуть належати до відходів, оскільки вони вже не використовуються за первинним функціональним призначенням.

Водночас у багатьох випадках такі матеріали мають економічну цінність та придатні для повторного використання, перероблення або реалізації. Якщо підприємство організовує їх сортування, накопичення, облік та подальший продаж спеціалізованим підприємствам або переробникам, ці матеріали фактично стають ресурсом, що приносить економічну вигоду. У такому випадку для цілей бухгалтерського обліку вони можуть визнаватися товарно-матеріальними цінностями або запасами.

Таким чином, статус таких матеріалів має подвійний характер:

• • • у сфері екологічного законодавства — це можуть бути відходи, щодо яких необхідно виконувати вимоги законодавства про управління відходами;
    • у сфері бухгалтерського та господарського обліку — це можуть бути ТМЦ або вторинна сировина, що обліковується як актив підприємства.

На практиці вирішальне значення мають:

• • • наявність економічної цінності;
    • можливість подальшої реалізації або використання;
    • організація внутрішнього обліку;
    • оформлення первинних документів;
    • фактична модель поводження з такими матеріалами на підприємстві.

Наприклад, якщо поліетилен або макулатура просто вивозяться як сміття без обліку та без отримання доходу, вони, як правило, залишаються виключно відходами. Якщо ж підприємство накопичує їх окремо, веде кількісний облік та реалізує за договорами купівлі-продажу, такі матеріали набувають ознак ТМЦ або вторинної сировини.

Саме тому в сучасній практиці дедалі частіше застосовується підхід, за якого вторинні матеріальні ресурси розглядаються не лише як відходи, а як потенційний економічний актив підприємства. Для уникнення спорів та ризиків доцільно закріпити підхід до класифікації таких матеріалів у внутрішніх документах підприємства, зокрема в обліковій політиці, положеннях про поводження з відходами та системі внутрішнього обліку.