Така ситуація не унікальна і торкнулася багатьох країн світу, особливо в середніх широтах Північної півкулі. Що найбільше тривожить – ситуація в наступні роки і десятиліття буде тільки погіршуватися, що пов’язано зі змінами клімату. Одне з пояснень цьому міститься в наукових дослідженнях, які вивчають феномен «полярного вихору» та «раптового стратосферного потепління». 

До початку бурхливої антропогенної діяльності вихори довкола обох полюсів Землі виглядали як сильні рівномірні і стабільні кругові потоки холодних сухих повітряних мас на різній висоті, які утримували цей холод переважно в приполярних широтах, плавно спускаючись в нижчі широти взимку і відступаючи назад до полюсів влітку. Тому зміни сезонів і погоди відбувалися поступово і передбачувано. В умовах глобального потепління скорочується різниця середніх температур між екватором і полюсами (бо полюси нагріваються швидше), що призводить до сповільнення циркуляції повітря й, відтак, ослаблення полярних вихорів; вони зміщуються від полюсів в бік екватора, стають хвилястими і непередбачуваними. Тим часом накопичення парникових газів у тропосфері призводить до збільшення температурних і парціальних градієнтів між нею і стратосферою. Зрештою перегрів тропосфери сягає критичної межі і стається пробій великих теплових мас з тропосфери в стратосферу. В результаті два шари атмосфери неначе перекидаються догори дригом: стратосфера нагрівається на 30-50°С із панівною зоною високого тиску, а тропосфера різко охолоджується із панівною зоною низького тиску. Цей кліматичний кульбіт перетворює полярні вихори на слабкі нерівномірні розрізнені повітряні потоки, які тепер язикоподібно вторгаються далеко в нижчі широти, спричиняючи тимчасові різкі похолодання, наприклад на Півдні Европи, і тимчасові різкі потепління на Півночі Европи. А через тиждень-два навпаки. А ще через тиждень-два знову навпаки. І так по декілька разів за сезон.

Проблема в тому, що вищеописані явища зазвичай відбуваються у весняний період, коли люди засівають ниви і городи. А наукові дослідження на вищезгадану тему, які охопили період за минулі 40 років, чітко показали тренд, що в умовах глобального потепління тривалість, частота і сила температурних гойдалок невпинно зростає. Щодо конкретних територій, то найбільше страждає і страждатиме Євразія. (Чим більша маса суші, тим вищі градієнти температур і тиску і тому більше екстремальних явищ). 

Як ви гадаєте, що робитиме фермер в Україні чи де-інде, коли постане перед фактом перманентних температурних гойдалок? 

Адже багаторазовий перехід через «нуль» – це активна фаза сокоруху і його різке ґвалтівне припинення в усіх рослинах. Кріопротекторні засоби захисту рослин і органічні амінокислотні добрива для стимуляції регенерації й росту не завжди можуть врятувати.

З однолітніми культурами ще можна погратися з часом посіву, на крайній випадок для надійності почекати до середини травня. Хоча такий варіант теж ризикований, бо ми тут ще навіть не заторкнули тему достатнього зволоження і літніх посух впереміж із повенями. Та й вся нинішня логістика, маркетинг і контракти сплановані на певні часові періоди. А з багатолітніми рослинами, кущами і деревами взагалі може бути хронічний неврожай і загибель.

Враховуючи вищезазначене, можна уявити собі два магістральні напрями агровиробництва в Україні і світі в наступні роки й десятиліття. Йдеться про території на широтах приблизно від 30° до 60°, тобто там, де будуть спостерігатися часті аномальні коливання температури. 

По-перше, перехід на вирощування культур майже виключно в тепличних умовах, особливо у весняний період сходу і цвітіння. Звучить цілком логічно, адже в сучасних високотехнологічних тепличних господарствах можна контролювати все: температурний режим, вологість і полив, провітрювання, освітлювання, навіть запускати комах для запилення. Тоді умови в «дикій природі» не мають жодного значення для фермера. 

Але є і серйозні недоліки такого способу вирощування. 

Уявіть собі масштабування теплиць в геометричній прогресії по всьому світу. Це колосальні обсяги додаткової електроенергії і прісної води, яких вже й так серйозно бракує. 

Не всі культури можна вирощувати в теплицях: неможливо накрити пластиком мільйони гектарів зернових або працювати в теплицях комбайном. Є в цьому і певний позитив: зміни клімату ставлять під загрозу вирощування якраз монокультурних біржевих с/г товарів, що спонукає до дроблення гігантських агрохолдингів і розвитку малого й середнього фермерства. Це може полегшити наш переговорний процес з ЕС у сфері сільського господарства.

Ще один вагомий недолік – ненадійність енергозабезпечення. Пригадаймо масовий блекаут на Піренеях у квітні 2025 року, незалежно від його справжніх причин. Лише одна доба відсутності електроенергії спричинила колосальні збитки для іспанських і португальських фермерів через загибель передусім тепличних (гідропонних) культур, розсади, збоїв в іригації, а також втрат в місцях охолодження і зберігання.

Тепличні культури значно поступаються вирощеним у відкритому ґрунті за нутритивною поживністю і смаковими якостями, що напряму впливає на здоров’я споживачів.  

Другий магістральний шлях агровиробництва передбачає повернення до старої доброї селекції з пріоритетним масовим розвитком місцевих районованих акліматизованих сортів. 

Вже сьогодні в Україні, хай і на рівні приватних домогосподарств, спостерігається переважне кліматичне виживання саме тих видів і сортів, які вирощені з власноруч зібраного насіння, яке висівається на певній території щороку протягом тривалого часу. Цікавим новим трендом є переведення на озимину раніше нетипових для цієї форми вирощування культур, зокрема цибулі і коренеплодів. М’які зими з нетривалими морозами легше переносяться с/г культурами, ніж літо з затяжною жарою без дощу. 

Головним викликом для цього способу агровиробництва є те, що сьогодні і в майбутньому необхідно отримувати такий якісний репродуктивний матеріал, який буде і посухостійким, і вологостійким, і морозостійким одночасно за один сезон. Але практика показує, що це можливо. Найбільше шансів мають ті сорти, котрі розвиваються у тісному симбіозі з ґрунтовою мікробіотою, бо вона сприяє зміцненню імунітету і здоров’я рослин. 

Який шлях агровиробництва варто обрати в Україні? 

Це може бути комбінація різних способів для диверсифікації ризиків, але варіант власної селекції безперечно містить найвищий потенціал для виживання і розвитку. В рамках євроінтеграції науковці НААНУ вже активно працюють зі структурами ЕС в плані збереження генетики традиційних українських сільськогосподарських культур. 

Важливо, щоби ця робота не обмежувалася пшеницею, ріпаком, кукурудзою і соняхом і була поширена на максимальну кількість питомих стійких видів і сортів.