Україна в цілому і аграрії зокрема опинилися в зовсім новій економічній ситуації. Їм потрібно переглядати взагалі чим їм займатися. Варто придивитися до сектору біоенергетики, адже ціни на природний газ піднялися в 6-10 разів. А залишатися виключно у вирощуванні зернових – це працювати там, де ціни піднялися максимум у півтора рази. Треба рахувати, що вигідніше. Якусь частину діяльності деяким фермерам треба переключати на вирощування енергетичних культур, на підготовку відходів для використання у виробництві енергії. Можливо, треба взагалі займатися виробництвом цієї енергії. Сьогодні топова тема — виробництво біометану з відходів та енергетичних рослини. Його можна продати дуже дорого.
В Україні зараз відновлювальні джерела енергії становлять 11%. На 2030 рік має бути 27%. З цих 11% десь біля 75% — це біомаса, а 25% — гідро, сонце, вітер, тобто всі інші разом.
Якщо будемо виконувати цілі, які уряд поставив, то це як мінімум подвоєння використання біоенергетики. Політичні цілі і європейські, і українські співпадають: мати економічну вигоду, скоротити викиди вуглекислого газу і боротися із глобальним потепління. Думаю, нічого не зупинить розвиток біоенергетики в найближчі роки.
Аграрні залишки використовуються лише на 20%. Переважно спалюють таку біомасу як дрова, тріски, пелети. Чому біомаса аграрного походження наразі менше використовується? Складніше виготовляти, чи просто немає культури її використання?
80% тієї біомаси, яка використовується — біомаса деревного походження. 20% — аграрного походження, найбільше — лушпиння соняшника і пелета з нього. Практично все лушпиння використовується для енергетичних цілей, в тому числі просто на підприємствах олійно-жирової галузі. Лушпиння там і спалюється.
Колись було понад 70 великих котлів, які спалювали лушпиння соняшника. І працювали для виробництва теплової енергії для самих олійно-екстракційних заводів. Зараз пішов процес конвертації цих котелень в електростанції. Понад 5 таких котлів вже конвертовані в електростанції та ТЕЦ. Так робить і компанія Кернел, й інші заводи, які виробляють олію. Зараз правильне і популярне рішення: переведення котелень в ТЕЦ потужністю до 10 МВт електричних. Вони виробляють і електрику і теплову енергію, спалюючи лушпиння.
Тема потужно розвивається. Україна — один із світових лідерів із виробництва олії. Відповідно у нас багато лушпиння утворюється і активно використовується. Частина його, крім використання на заводах, ще й пелетується та розвозиться по Україні. Використовується в котлах на рівні біля 1 МВт, наприклад, в бюджетній сфері для опалювання закладів освіти, лікарень.
Ще трохи використовується у нас солома. Буквально десь до 100 котлів на соломі в Україні працює. Не дуже популярне паливо. Кілька сучасних, а в основному — фермерського типу, де прямо цілий тюк закладають в топку для спалювання. Періодичної дії, коли спалюється тюк, та нагрівається бак з водою, а потім цією водою обігрівають якогось приміщення.
Ще треба згадати всі біогазові установки. Їх понад 40 на сільськогосподарській сировині і понад 30 на біогазі зі звалищ побутових відходів. Працюють на відходах від тваринництва — гноївка, курячий послід, солома, силос кукурудзи, жом цукрового буряка. Їх сумарна встановлена електрична потужність — 124 МВт — виробляють біогаз, а з нього електрику. Також є електростанції на твердій біомасі. В сумі 151 МВт електричних — переважно на деревині і лушпинні соняшника.
Якщо подивитися на наші ресурси, то Україна не дуже лісова країна. Менше 16% території покрито лісом. А все інше землі, на яких ведеться сільськогосподарська діяльність. Деревні ресурси — майже вичерпані. Почали із деревини, бо це доступне паливо. Його найпростіше спалити, і немає ніяких проблем із шлакуванням золи. Обладнання найдешевше для спалювання деревини і світовий досвід найбільший. З економічних причин в першу чергу почали спалювати деревну біомасу. Аграрну біомасу спалювати трохи складніше. Солома має низькоплавку золу. Якщо спалюватимемо її в котлі для деревного палива, то буде шлакування і технічні проблеми. Тому для спалювання соломи потрібні спеціалізовані котли, які суттєво дорожчі. Перша причина така. Друга — аграрії досить обережно відносяться до того, щоб віддавати солому зі своїх полів. Вони вважають, що з аграрними рештками заберуть мінеральні речовини, і азот, калій, фосфор не повернуться назад в землю. В принципі це частково правда. Є фермери, які взагалі проти використання аграрних залишків для виробництва енергії. Але є світові дослідження, які показують, що коли брати в розумних кількостях, то поживні речовини достатньо повертається з тієї кількості, яка залишається в полі. В середньому вважається, що до 30% соломи і до 40% інших аграрних залишків можна забирати з поля без шкоди для родючості ґрунту.
Аграрні залишки і відходи можна не тільки спалювати — з них виробляють біогаз та біометан. Із соломи та стебел кукурудзи можна отримати біогаз. І результатом буде, крім біогазу, ще й дигестат (зброджена маса), тобто солома над якою 3 тижні попрацювали бактерії в середині установки. Вона виходить у вигляді збродженої маси. І її повертають на поля у якості органічного добрива. Фактично все, що із соломою було забрано із полів, повернеться назад у вигляді дигестату.
Якщо просто солома залишаєте на полі, то вона там розкладається і 2-3, а в сухих регіонах — до 5 років. Заважає рости новим рослинам, тобто, це не найкраще рішення. А якщо цю солому вже обробили бактерії в біогазовій установці, вона значно краще засвоюється як добриво, ніж природна. Аграрії до цього напрямку значно ставляться лояльніше. Вони готові віддавати солому на збродження і отримувати дигестат. Так вирішується питання з поживними речовинами, які не хочуть втрачати. Думаю, що обидва напрямки розвиватимуться — і для спалювання будуть використовувати біомасу, і особливо — для зброджування.
Найбільша біогазова установка в Україні має 26 МВт електричних, а друга за нею — 12 МВт. Це навіть за європейськими стандартами досить потужні біогазові установки. Загалом їх не дуже багато через економічні причини.
В Європі, коли розвивали цей напрям, зробили наступне. Наприклад, в Німеччині, де понад 12 тис. біогазових установок, зробили достатній тариф на електроенергію, вироблену із біогазу. Коли починали, то тариф був 27 євроцентів, потім до 23 знизили. І в самому кінці процесу встановили 17 євроцентів за кіловат годину. За рахунок достатнього тарифу на електроенергію в Німеччині було вигідно будувати біогазові установки. І отримувати так званий «зелений тариф» на електроенергію.
Україна з самого початку дала 12,4 євроцентів за кіловат годину. І думали, що буде бум. Але цього не сталося. Цієї цифри недостатньо. Якщо хочемо більше електроенергії з біогазу, то тариф треба підвищувати. Але зараз з’явилася цікавіша перспектива.
Всі біогазові установки, які зараз працюють на виробництво електроенергії, хочуть перейти на біометан. Це той самий біогаз, доведений до якості природного газу. В біогазі є 60% метану і 40% СО2. Якщо відділимо вуглекислий газ від метану і залишиться 95-96% біометан, то його вже можна закачувати в газопроводи. Зараз найбільш перспективна тема.
Замість модуля, що виробляє електрику, ставиться модуль, який буде відділяти СО2, тобто виробляти з біогазу біометан. Зараз найбільш цікава економічно опція. Враховуючи високі ціни на газ, тут рентабельність значно вища виходить, достатня для інвесторів. Вся аграрна сировина, яка підходить для виробництва біогазу, піде на виробництво біометану.
У 2022 році йшлося про потенціал біометану в Україні на рівні 9,7 млрд. кубів на рік. Проте Франція і Німеччина декларує його на рівні понад 20 млрд кубів на рік. Стали розбиратися чому у них більше. Причина проста — вони враховують також потенціал виробництва біометану з покривних культур. Це культури, які вирощують у проміжку часу між двома основними культурами. Тобто, коли земля 3-4 місяця вільна, на ній садять, наприклад, енергетичне жито, яке не дозріває до зерна, і його використовують як силос у якості сировини для виробництва біометану. Подібно силосу кукурудзи, але такі покривні культури не створюють конкуренції з продуктами харчування і стимулюються в ЄС як сировина для виробництва біометану.
Якщо ми на 20% ріллі України вирощуватимемо такі покривні культури, це збільшує потенціал виробництва біометану в Україні до понад 20 млрд куб/рік. Для порівняння — перед війною Україна споживала десь 30 млрд. куб. м. — 20 млрд. куб. м. власне видобування і 10 млрд. куб. м. було імпортного газу. Якщо ми виробимо 20 млрд куб. м. біометану, то він може повністю замістити імпорт природного газу, який у нас був у довоєнний час і ще 10 млрд куб. м. може бути експортовано.
Ціна на біометан в Європі навіть вища, ніж ціна на природній газ. Все залежить від того, з чого вироблений біометан. Для українського бізнесу це дуже перспективно. Значно рентабельніше, аніж виробляти електроенергію. Той біометан, який цікавить Європу, можна продати туди. А біометан, вироблений з силосу, жому від цукрового буряка продати на внутрішньому ринку за цінами природного газу для промисловості та комерційних споживачів. Тема найбільш цікава наразі та перспективна для аграріїв України.
Біогазова установка може бути як додатковий бізнес на тваринній фермі чи птахофабриці, і паралельно ще можна купувати аграрні залишки.
Якщо буде абсолютно сторонній гравець, який захоче побудувати біогазову установку, не маючи власної сировини, то це великий ризик. Навіть якщо він на перший рік домовиться по сировині із кимось, на наступний рік природно у власника сировини виникає бажання підняти ціну. Переважно будують самі аграрні підприємства, які мають відходи і залишки. Тенденція буде зберігатися. У деяких випадках власник біогазової установки і виробник сировини якось домовляться і знайдуть взаємні гарантії. Укладуть угоду щодо ціни на біомасу, то і такі випадки з’являться. Найбільше біогазових установок у Вінницькій, Хмельницькій, Київській областях.
Фермери нарікають, що через вимикання світла цього року сушіння обходилося удвічі дорожче, хоча вони і використовують альтернативне паливо.
Чи буде перспективним спалення біомаси та сушіння зернових на елеваторах?
Елеватори спалюють газ за комерційно ціною і максимум доходив до 40 тис грн. за тис. куб. Такі ціни були в листопаді, грудні. Зараз ціни трохи нижчі, оскільки тепла зима — десь на рівні 25 тис. грн. за тис. кубів. За деревну тріску виробники просять 2,5 тис. грн/т. Для того, аби замістити тисячу кубів газу, потрібно 3 т такої тріски. 3 т по 2,5 тис. грн — і нам обійдеться заміщення однієї тисячі кубів газу в 7,5 тис. грн, якщо будемо спалювати тріску. Навіть 25 тис. — це суттєво більше, ніж 7,5 тис.
Виробники, які заміняють біомасою газ для сушіння зернових, як мінімум, втричі економлять на тепловій енергії. Те, що зникає електрична енергія — це факт, і відбувається здорожчання процесу. Якби вони не заміщали газ на біомасу, то і рентабельності взагалі б не було. Цього року багато кукурудзи залишили в полях взимку. Чому так відбулося? Фермери порахували, коли її зібрати і сушити газом, то зерно потім не продаси за хорошою ціною, і не повернеш витрати на газ. Багато хто залишив кукурудзу в полі. Або вона сама там трохи підсохне, або газ подешевшає. Частину кукурудзи — втрачено, адже зберігання взимку в полі — не найкращий варіант.
Вартість кукурудзи до 8 тис за т. Багато хто навіть самою кукурудзою палив. Теж можна порахувати. Треба 2 т зерна кукурудзи, для того, щоб замінити 1 тис. куб. м. газу. Спалювати кукурудзу — це все одно, що витрачати газ по 16 тис грн за тис куб. м. Якщо газ коштував за комерційним тарифом 40 тис. грн, то палити зерно кукурудзи економічно було вигідно. Ніхто про це публічно не заявляє. Але непублічно — робили. Особливо, коли це некондиційна кукурудза невисокої вартості.
Що відбулося в цьому році? Ціни на зерно піднялися в 1,5 рази максимум. З 200 дол. США до 300. А ціни на газ підняли умовно в 10 разів. Продавши зерно, яке вирощуємо на експорт, можемо купити газу в 7 разів менше, ніж було 2-3 роки назад. Виникає питання, а навіщо вам такий бізнес: продавати дешево зерно, а потім дорого купувати газ?
А чи не краще тут всередині виробляти газ у вигляді біометану, чи заміщати його спалюванням біомаси? Чи взагалі вирощувати енергетичні рослини: вербу, тополю, міскантус і спалювати. При такій ціновій диспропорції як зараз, значно вигідніше займатися заміщенням цього дорогого газу будь-якими видами біомаси. Навіть вигідніше замість зерна пшениці і кукурудзи, виростити силос кукурудзи і пустити його на біометан. І дохід для аграрія просто від вирощування силосу виходить більший, ніж при вирощуванні зерна пшениці і кукурудзи. Такі висновки економічні виходять.
Голова правління Громадської спілки «Біоенергетична асоціація України» Георгій Гелетуха.
Джерело: www.growhow.in.ua
