Час мислити інтегровано, а не рахувати міністерства: довкілля — це не сектор, а основа економіки

2025-07-17
8:31

Час мислити інтегровано, а не рахувати міністерства: довкілля — це не сектор, а основа економіки

Авторка:

Людмила Циганок,
президентка Асоціації професіоналів довкілля (PAEW), гендиректорка «Офісу сталих рішень»

Саме в ці дні в українському уряді знову анонсують перестановки. У політичному просторі обговорюють чергове об’єднання міністерств — цього разу йдеться про можливу консолідацію Міндовкілля, Міністерства аграрної політики та Мінекономіки. Така перспектива викликала хвилю занепокоєнь у громадському секторі, експертному середовищі та екологічних ініціативах.

Прозвучали вже традиційні фрази: «довкілля зливають», «знову наступ на екологію», «загроза сталому розвитку». Але перш ніж поширювати істеричні прогнози, варто подивитися на ситуацію стратегічно — і, головне, системно. Бо справа не в тому, скільки буде міністерств і як вони називатимуться.
Справа в тому, чи здатна держава мислити і діяти інтегровано.

Довкілля не ізольоване — і державна політика не повинна бути

Почнемо з очевидного, але критично важливого: у ЄС немає єдиного рецепту, скільки має бути «екологічних міністерств» і як вони мають виглядати.

- - - У Австрії екологічні функції об’єднані з кліматом, енергією, транспортом, інноваціями та цифровими технологіями.
    - У Швеції діє Міністерство клімату та підприємництва — так, саме підприємництва. Бо кліматична політика там розглядається не як «витрати», а як економічний драйвер.
    - У Фінляндії довкілля інтегроване в державну політику просторового планування — вони не відділяють екологічні питання від розвитку міст, інфраструктури, енергосистем.

Що це означає? Що ефективне управління довкіллям не залежить від кількості міністерств. Воно залежить від наявності системного бачення і здатності його реалізовувати через інституції.
Тобто не структура визначає успіх, а зміст.

Чому Україна досі не має справжньої екополітики

Україна багато говорить про «зелену трансформацію», проводить форуми, підписує стратегії. Але за межами презентацій — маємо фрагменти. Є непогані окремі ініціативи, є сильні люди. Але цілості немає.

Державна екологічна політика у нас досі зводиться до «охорони», «контролю» і «перевірок». Це — залишки пострадянської моделі, яка не здатна відповідати на виклики 2025 року. А виклики — не гіпотетичні. Це токсичні залишки війни, водний дефіцит, втрата ґрунтів, деградація ландшафтів, кліматичні ризики та перенапружені міста.

І всі ці виклики — не лише про природу, а про економіку. Вони напряму впливають на енергетику, агросектор, міграцію, інвестиції, охорону здоров’я.

Але чи інтегрували ми ці фактори в макропланування? Чи враховуємо їх у транспортній стратегії, податковій реформі, відновленні інфраструктури? Ні.

Ми не обʼєднуємо міністерства — ми втрачаємо час

Річ не в тому, чи буде довкілля з аграрною політикою, чи з економікою.
Річ у тому, що немає інституційного центру, який здатен поєднати розпорошені повноваження в єдину систему державного мислення.

Центру, який міг би забезпечити:

- - інтеграцію кліматичних і екологічних критеріїв у всі економічні рішення;
  - координацію політик на рівні регіонів, територіального планування, інфраструктури;
  - запуск «зелених» інвестиційних механізмів;
  - розбудову стратегічного бачення сталого розвитку.

Це не про ще один «орган», це — про зміну логіки управління.

Міжнародні приклади не про формальну структуру — а про функціональну логіку

- - - Groeifonds у Нідерландах — державний фонд для фінансування «зелених» трансформацій.
    - Зелений інвестбанк у Великій Британії — як окремий механізм мобілізації кліматичних інвестицій.
    - Кліматичний фонд у Франції, який спрямовує кошти на стійке будівництво, мобільність, очищення ґрунтів.
    - Словенія і Чехія ввели обов’язковий «зелений скринінг» для всіх держінвестицій: жоден проєкт не затверджується без оцінки впливу на довкілля й клімат.
    - Фінляндія та Ірландія мають структури, що слідкують за тим, аби державні рішення не шкодили майбутнім поколінням — це парламентські комітети, інститути з довгострокового планування.

Це і є інтегроване мислення. Саме такого мислення і не вистачає українському уряду.

Що робити замість чергової «реформи міністерств»

Потрібно нарешті визнати: екологія — це не підрозділ, це фрейм, через який ми маємо приймати рішення. Інакше сталий розвиток залишиться лише гарним словом у стратегіях.

Україна має:

- - - створити центр системної координації довкілля та клімату на рівні уряду;
    - запровадити інструменти зеленого фінансування, доступні громадам та бізнесу;
    - підтримати регіони в запуску пілотних зон сталого розвитку, з інтеграцією просторового планування, енергоефективності, управління відходами;
    - запровадити зелений аудит усіх держінвестицій — не як бюрократію, а як превенцію помилок;
    - і головне — забезпечити політичну вагу цим процесам. Бо без політичної волі навіть найкраща структура не працює.

Можна скільки завгодно обговорювати, кого призначать і як називатиметься міністерство. Але поки не зʼявиться суб’єкт, який здатен мислити системно і горизонтально, всі «реформи» будуть перетасовками посад без змісту.

Сьогодні Україна має шанс змінити не лише структуру уряду — а й парадигму державного управління. Але для цього потрібно говорити не про кількість міністерств, а про якість рішень.

Бо довкілля — це не сектор. Це — основа економіки. І нашого майбутнього.

Теги: