Чому приватні компанії не можуть бути локомотивом зеленої трансформації?
В цьому огляді переважно йдеться про сектор зеленої енергетики, хоча подібні проблеми присутні у всіх сферах зеленої індустрії.
На початку розвитку зеленої енергетики приблизно 25 років тому вартість виготовлення, спорудження й операційної діяльності таких установок була значно вищою за діяльність станцій на викопних джерелах енергії і тому вимагала істотної й тривалої державної підтримки. Усвідомлюючи важливість декарбонізації енергетичного сектора для боротьби з викидами парникових газів і змінами клімату, уряди світу, особливо з Глобальної Півночі, прагнули створити ефективні ринкові механізми функціонування відновлювальних джерел енергії. Так, за останні 5-7 років собівартість виготовлення, встановлення і генерації сонячної й вітрової енергії скоротилася в десятки разів і недавно навіть знизилася порівняно з собівартістю генерації «брудної» енергетики. Відтак, політики дійшли висновку, що фінансово-економічні бар’єри на шляху нарощування потужностей ВДЕ остаточно усунені, розглядаючи саме приватні компанії локомотивом зеленої трансформації.
Однак, попри справді значні темпи розгортання нових ВДЕ і збільшення їхньої абсолютної частки у виробленні електроенергії у провідних країнах світу, цей процес став пробуксовувати, а відносна питома вага чистих джерел у виробництві всіх форм первинної енергії стабільно тримається на рівні не вище 10%. Свідченням серйозних проблем зеленої індустрії стало недавнє банкрутство крупної шведської ВЕС Markbygden Ett, а також виробника батарей для електрокарів Northvolt.
Хоча в кожному конкретному випадку може бути букет з різних причин невдачі, всюди прослідковується одна закономірність, яка демонструє нездатність бізнесу бути відповідальним гравцем на ринку зелених технологій. Справа в тім, що при виборі сфери капіталовкладень інвестор або його банк запозичень керуються не стільки міркуваннями собівартості, скільки довготривалим трендом дохідності і прибутковості (return on investments).
Ринок електроенергії є надзвичайно висококонкурентним, даючи річні прибутки в межах 5-7% максимум. Свідома децентралізація ринку ВДЕ сприяла створенню десятків і сотень гравців на локальних і регіональних ринках, що знижує відпускні оптові й роздрібні ціни для дистриб’юторів і споживачів, але опускає прибутки генераторів нижче плінтуса.
Натомість показник дохідності для енергетики на викопних джерелах складає від 15% і більше. Тому цілком логічно, що бізнесу невигідно мати нижчу дохідність, і він за деякий час або залишає зелену нішу або вимагає компенсацій.
Компенсації можуть мати такі форми:
Різновидом другого варіанта є «зелені» тарифи (feed-in tariffs), коли вартість генерації з надлишком перекривається за рахунок споживачів.
Сьогодні, якщо немає юридично закріплених гарантій для високої і тривалої дохідності ВДЕ, то їхній інвестор навіть не може отримати кредит у банку для первинного будівництва.
Інша вагома причина, чому бізнес неохоче йде у сферу зеленої енергетики, в тому, що ця генерація дуже мінлива (сонце, вітер) і тому вимагає буферних накопичувальних спроможностей у вигляді батарей або природного газу, а спотові ціни і, відповідно, доходи, підлягають великим добовим і сезонним коливанням.
Ще одна причина пробуксовки ВДЕ криється в недосконалості такого загальноприйнятого показника, як метод приведеної вартості енергії (levelized cost of energy), який дозволяє порівнювати електростанції з різними технологіями та структурами витрат, наприклад «зелені» з «брудними». Справа в тім, що у формулі розрахунку цього показника не враховуються вартість купівлі або оренди землі, на якій розташована електростанція, ані вартість транспортування електроенергії від джерела генерації до споживачів. ТЕС/ТЕЦ на викопних джерелах збудовані давно і то переважно поблизу кластера споживачів (міст або підприємств), тому вартість землі вже давно амортизована, а відстань передачі енергії через ЛЕП мінімальна. Натомість ВДЕ споруджуються або далеко від крупних агломерацій, бо там земля дешевша, але тоді велике транспортне плече, або поруч з агломераціями, але тоді вартість землі суттєва. Таким чином ВДЕ апріорі стають неконкурентоспроможними без державної підтримки.
Отже, нинішні великі темпи нарощування потужностей відновлювальних джерел енергії в глобальному або національному масштабах пояснюються здебільшого продовженням дотаційної політики для цієї галузі. Припинення цієї допомоги призведе до різкого підвищення відпускних цін, що одразу негативно позначиться на симпатіях електорату.
Які варіанти вирішення цієї проблеми?
З огляду на те, що в нинішніх умовах в України немає вільних державних коштів на первинне спорудження ВДЕ або ж його викуп у приватних власників, таке фінансування можна забезпечити за рахунок міжнародної фінансової допомоги. Зарубіжним донорам буде важко це заперечувати, оскільки йдеться про зелену трансформацію і оскільки приватний бізнес просто не бажає працювати з нижчим рівнем дохідности або ж вимагає компенсацій за рахунок українських платників податків.
Підготував О. Александрович, український дипломат
Джерела:
Примітка: Огляди регулярно надсилаються до відповідних ЦОВВ залежно від тематики
