Народні традиції ставлення до природи як метод екологічного виховання, особливо серед молоді
Для Асоціації професіоналів довкілля PAEW важливо повертатися до текстів, які випереджали свій час і залишаються актуальними сьогодні. Адже мова йде не лише про екологію як науку чи політику, а про духовні основи нації, її традиції та зв’язок із природою.
Ми публікуємо цю статтю без змін, написанe ще у 2008 році Валентином Щербиною, віцепрезидентом PAEW з військової екології? зберігаючи авторську мову, адже вона показує: ще задовго до того, як ESG стало трендом, українське суспільство шукало відповіді у власних звичаях і культурі.
Наші предки мало знали про походження тих чи інших природних процесів і явищ. Тому природа видавалася їм чимось незбагненним, безмежно сильним і неосяжним — тим, що потрібно поважати, берегти і використовувати раціонально, не завдаючи шкоди.
Первісні українці нічого не знали про науку екологію чи її закони. Але вже тоді, не маючи освіти, вони шостим чуттям розуміли: природу треба шанувати. Грубе втручання в її процеси, нещадна експлуатація сприймалися як гріх — не тільки перед людьми й довкіллям, але й перед самим Богом.
Тому й не дивно, що у народних звичаях і традиціях українці часто висловлювали повагу до оточуючого природного середовища.
Першою важливою звичкою було брати у природи лише найнеобхідніше. Якщо збирали лікарські рослини — робили це акуратно, не пошкоджуючи кореневищ, щоб вони могли рости далі. Якщо ж виривали рослини з корінням — навесні засівали на цих місцях насіння. Українці садили лікарські трави біля хат, щоб зберегти дикі рослини, а подвір’я й села озеленювали деревами та кущами.
У лісі обгороджували мурашники, знаючи їхню користь. Полюючи, не вбивали звіра-матір із малятами. На жнивах переносили пташині гнізда на край поля. У разі пожежі ціле село йшло її гасити, бо знали: ліс — годівник. Доглядали джерела, обсаджували їх вербами й калиною, берегли береги рік, висаджували дерева на схилах. Вирубку лісу проводили виважено, на місці зрубаних дерев садили молодняк.
Чимало свят було пов’язано з упорядкуванням територій: прибиранням сміття, розчищенням занедбаних ділянок.
У суворі зими українці прорубували ополонки на річках і ставках, вкривали їх соломою, щоб риба могла дихати. Закупорювали дупла з дикими бджолами, щоб ті успішно перезимували.
Українці завжди намагалися вести господарство так, щоб вплив на довкілля був мінімальним і природа мала змогу відновитися. Це і є справжня духовність — жити в гармонії з Природою.
Про відродження духовності нації через відродження природності існування
Природність людини проявляється у двох формах — у довкіллі та у власному тілі. Колись родюча й чиста українська природа сьогодні запоганена й понівечена. Хижацьке використання ресурсів радянською владою досягло апогею в Чорнобилі, забруднених річках, ерозії ґрунтів, смогові в містах. Це стало сигналом смертельної небезпеки безвідповідальної промислової діяльності.
Порушена гармонія між людиною і природою позначилася й на здоров’ї: зросла кількість серцево-судинних та нервових хвороб, неврозів, поширення СНІДу. Це — розплата за розрив духовно-психологічного й практичного зв’язку між Людиною та Природою.
Сьогодні під реальною загрозою саме існування Української Душі. Вихід — у переході до нового стану, який можна назвати духовно-інформаційною цивілізацією.
Цілі й завдання для відродження духовності нації:
Цей список не є вичерпним. Він лише окреслює напрямки, без яких подальша доля нації може опинитися під загрозою.
Це одна з перших спроб започаткувати реальний процес відродження — через повернення до гармонії з природою, до духовності, яка закладена у самій суті українського існування.
Сьогодні, коли ми говоримо мовою ESG, сталих фінансів і корпоративної звітності, важливо пам’ятати: основи відповідального ставлення до довкілля давно закладені у нашій культурі. Текст Валентина Щербини нагадує, що екологічна відповідальність починається з духовності, традицій і здатності жити в гармонії з природою.
Для сучасних менеджерів це не лише історія про минуле — це орієнтир, як поєднати технології, управління й цінності у справжню практику сталого розвитку.
ВІРТУАЛЬНА АКАДЕМІЯ «EcoEducation»
В умовах глобальних екологічних викликів та посилення регуляторних вимог ВІРТУАЛЬНА АКАДЕМІЯ «ECOEDUCATION» – це не просто освітній проєкт, а платформа для формування нового покоління екологічних фахівців.
Ми гарантуємо:
Академію ініціювала та реалізувала Асоціація PAEW за підтримки партнерів, щоб створити спільноту, яка визначатиме екологічне майбутнє України.
Для випускників і викладачів зелених професій «EcoEducation» — це не просто навчання, а інвестиція у власне майбутнє. Це шанс бути не лише свідком змін, а їхнім рушієм.
Ми впевнені: ті, хто скористається можливостями Академії, стануть затребуваними фахівцями, які зможуть не лише знайти хорошу роботу, а й впливати на розвиток сталого суспільства та економіки.
👉 Запрошуємо до участі! Це ваш шанс піднятися на новий рівень професійного становлення.
12 модулів із докладними конспектами і поясненнями
