Про оновлені вимоги до установлення санітарно-захисної зони підприємства. Що дозволено в межах СЗЗ?

Про оновлені вимоги до установлення санітарно-захисної зони підприємства. Що дозволено в межах СЗЗ?

Санітарно-захисні зони створюють навколо об’єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових й електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізованих випромінювань для відокремлення таких об’єктів від територій житлової забудови.

Основні гігієнічні вимоги до планування і забудови як нових, так і наявних підприємств, їх санітарного упорядкування регламентовані Державними санітарними правилами планування та забудови населених пунктів, затвердженими наказом Міністрерства охорони здоров’я України від 19.06.1996 № 173 (далі — Правила № 173), і регіональними схемами розвитку та розміщення продуктивних сил, схемами розселення, проєктами та схемами районного планування, генеральними планами міст, селищ міського типу, сільських населених пунктів, територіальними комплексними схемами охорони природи й іншими документами, що відображають стан навколишнього середовища та перспективи розвитку населених пунктів відповідно до Основ законодавства України про охорону здоров’я, законів України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.02.1994 № 4004-XII, «Про основи містобудування» від 16.11.1992 № 2780-XII, «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 № 1264-XII, «Про охорону атмосферного повітря» від 16.10.1992 № 2707-XII, Земельного, Лісового, Водного кодексів й інших документів санітарного та природоохоронного законодавства.

Відповідно до чинних будівельних норм і правил територія населеного пункту з урахуванням переважного функціонального використання містить виробничу територію для розміщення промислових підприємств і пов’язаних із ними об’єктів, комплексів наукових установ із дослідними виробництвами, комунально-складських об’єктів (баз, складів, гаражів, автопарків, трамвайних, тролейбусних депо), підприємств із виробництва та перероблення сільськогосподарських продуктів, створення санітарно-захисних зон промислових підприємств, об’єктів зовнішнього транспорту, шляхів позаміського та приміського сполучення.

Залежно від джерел впливу на здоров’я населення, санітарно-захисна зона може бути встановлена на підставі нормативних документів (Правила № 173; Закон України «Про охорону атмосферного повітря» тощо) і за результатами фактичних досліджень джерел впливу (матеріалів інвентаризації викидів, протоколів дослідження повітря населених місць, протоколів дослідження шумового, акустичного забруднення).

Для визначення і встановлення санітарно-захисної зони на підставі чинних нормативів і з урахуванням фактичного впливу готують Проєкт визначення санітарно-захисної зони конкретного об’єкта, який у подальшому проходить державну санітарно-епідеміологічну експертизу в Державній установі «Інститут громадського здоров’я ім. О. М. Марзеєва НАМН України», а Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів надає висновок.

Промислові, сільськогосподарські й інші об’єкти, що є джерелами забруднення навколишнього середовища хімічними, фізичними та біологічними чинниками, у разі неможливості створення безвідходних технологій треба відокремлювати від житлової забудови санітарно-захисними зонами.

Санітарно-захисну зону варто встановлювати від джерел шкідливості до межі житлової забудови, ділянок громадських установ, будинків і споруд, зокрема дитячих, навчальних, лікувально-профілактичних установ, закладів соціального забезпечення, спортивних споруд, а також об’єктів зеленого будівництва загального користування, ділянок оздоровлювальних і фізкультурно-спортивних установ, місць відпочинку тощо.

Санітарно-захисну зону варто встановлювати:

для підприємств із технологічними процесами, які є джерелами забруднення атмосферного повітря шкідливими, із неприємним запахом хімічними речовинами та біологічними чинниками, безпосередньо від джерел забруднення атмосфери організованими викидами (через труби, шахти) або неорганізованими викидами (через ліхтарі будівель, поверхні, що димлять і парують, технологічних установок та інших споруд), а також від місць розвантаження сировини, промпродуктів або відкритих складів;
для підприємств із технологічними процесами, які є джерелами шуму, ультразвуку, вібрації, статичної електрики, електромагнітних й іонізованих випромінювань й інших шкідливих чинників — від будівель, споруд і майданчиків, де встановлено обладнання (агрегати, механізми), що створює ці шкідливості;
для теплових електростанцій, промислових й опалювальних котелень — від димарів і місць зберігання і підготовки палива, джерел шуму;
для санітарно-технічних споруд і установок комунального призначення, а також сільськогосподарських підприємств та об’єктів — від межі об’єкта.

На зовнішній межі санітарно-захисної зони, зверненої до житлової забудови, концентрації та рівні шкідливих чинників не мають перевищувати їх гігієнічні нормативи (ГДК, ГДР), на межі курортно-рекреаційної зони — 0,8 від значення нормативу.

Територія санітарно-захисної зони не варто розглядати як резерв розширення підприємств, сільської території і наближених до них об’єктів.

У санітарно-захисних зонах також не можна допускати розміщення:

житлових будинків із прибудинковими територіями, гуртожитків, готелів, будинків для приїжджих, аварійних селищ;
дитячих дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл, лікувально-профілактичних й оздоровлювальних установ загального та спеціального призначення зі стаціонарами, наркологічних диспансерів;
спортивних споруд, садів, парків, садівницьких товариств;
охоронних зон джерел водопостачання, водозабірних споруд і споруд водопровідної розподільної мережі.

Не допускають використання для вирощування сільськогосподарських культур, пасовищ для худоби земель санітарно-захисної зони підприємств, що забруднюють навколишнє середовище високотоксичними речовинами та речовинами, що мають віддалену дію (солі важких металів, канцерогенні речовини, діоксини, радіоактивні речовини).

Можливість сільськогосподарського використання земель санітарно-захисних зон, що не забруднюють зазначеними речовинами, необхідно визначати за погодженням із територіальними органами Мінсільгосппроду та Міністерства охорони здоров’я України.

У санітарно-захисній зоні допускають розміщення:

пожежних депо, будівель управлінь й інших, пов’язаних із обслуговуванням цього та прилеглих підприємств;
приміщень для чергового аварійного персоналу та добової охорони підприємств за встановленим обліковим складом;
стоянок для громадського й індивідуального транспорту;
місцевих і транзитних комунікацій;
ліній електропередач (ЛЕП);
електростанцій;
нафто- і газопроводів;
свердловин для технічного водопостачання;
водоохолоджувальних споруд;
споруд для підготовки технічної води;
каналізаційних насосних станцій;
споруд оборотного водопостачання;
розсадників рослин для озеленення підприємств;
і санітарно-захисної зони.

Територія санітарно-захисної зони має бути розпланованою та упорядкованою. Мінімальна площа озеленення санітарно-захисної зони, залежно від її ширини, має сягати: до 300 м — 60%, від 300 до 1 000 м — 50%, понад 1 000 м — 40%.

Проєкт організації санітарно-захисної зони варто розробляти в комплексі з проєктом будівництва (реконструкції) підприємства з найпершою реалізацією заходів, передбачених у зоні.

Розміри санітарно-захисних зон для промислових підприємств та інших об’єктів, що є джерелами шкідливих речовин, варто встановлювати відповідно до чинних санітарних норм їх розміщення під час підтвердження достатності розмірів цих зон за розрахунками рівнів шуму й електромагнітних випромінювань із урахуванням реальної санітарної ситуації (фонового забруднення, особливостей рельєфу, рози вітрів), а також даних лабораторних досліджень щодо аналогічних підприємств, що діють, і об’єктів.

У випадках, коли розрахунками не підтверджено розмір нормативної санітарно-захисної зони або неможлива її організація в конкретних умовах, необхідно ухвалювати рішення про зміну технології виробництва, що передбачає зниження викидів шкідливих речовин в атмосферу, його перепрофілювання або закриття.

Основою для встановлення санітарно-захисних зон є санітарна класифікація підприємств, виробництв і об’єктів.

Як установити розмір санітарно-захисної зони?

Етап 1. Аналіз дії виробничої діяльності та її вкладу в забруднення атмосферного повітря

Відбувається аналіз певних відомостей щодо суб’єкта господарювання.

Відомості щодо суб’єкта господарювання охоплюють:

опис об’єкта, у разі наявності — кількість виробничих майданчиків;
місцезнаходження об’єкта, зокрема кожного виробничого майданчика;
відомості про об’єкти інших суб’єктів господарювання, що розміщені на території об’єкта (назва об’єкта, місцезнаходження);
відомості про об’єкти інших суб’єктів господарювання, які граничать із об’єктом (назва об’єкта, місцезнаходження);

відомості щодо виробничої програми, виробничої потужності, обсягу випуску продукції, що виготовляють, або послуг, що надають, виробництв і технологічного устаткування із зазначенням:…

Увага!