Спеціальне водокористування без ілюзій: правові колізії, фінансові ризики та ціна «формального» дозволу
Якщо у вашому бізнесі є вода – як ресурс, як товар або як об’єкт контролю – цей матеріал для фахівця! Бо мова не про екологію «для галочки», а про юридичні пастки, прямі фінансові втрати та системні ризики, які виникають там, де водне законодавство формально існує, але фактично не працює.
Згідно з «Водною стратегією України на період до 2050 року», яка затверджена Розпорядженням КМУ від 9 грудня 2022 р. № 1134-р, основною причиною антропогенного навантаження на водні об’єкти є неналежна практика державного управління водними ресурсами.
Згідно чинного законодавства водокористування може бути двох видів – загальне та спеціальне.
Загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб безкоштовно.
Спеціальне водокористування – це забір води з водних об’єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти.
Відповідно до Водного кодексу України (далі – Кодекс) спеціальне водокористування є платним та здійснюється на підставі дозволу на спеціальне водокористування.
Дозвіл на спеціальне водокористування (далі також – дозвіл) видається територіальними органами Держводагенства відповідно до заяви водокористувача.
Де є трабли?
На практиці, як правило, видається один загальний короткостроковий дозвіл на спецводокористування на всі водозабори/випуски у межах адміністративно-територіальної одиниці для юридичної особи чи її філії.
Таким чином, суб’єкти господарювання позбавлені права отримати один довгостроковий дозвіл на частину водозаборів, які функціонують на постійній основі та окремо короткострокові дозволи на інші водозабори.
Зазначена вимога ускладнює діяльність великих підприємств нафтогазової галузі України, їх філій та інших відокремлених підрозділів, що володіють значною кількістю водозаборів і випусків стічних вод у водні об’єкти.
Більшість таких водозаборів є тимчасовими (до одного року) чи короткостроковими (до трьох років), і лише частина водозаборів є довгостроковими. Така ситуація для великих підприємств нафтогазової галузі, їх філій та інших відокремлених підрозділів, що володіють значною кількістю водозаборів і випусків стічних вод у водні об’єкти з різними термінами дії отримання дозволу є досить складною процедурою. Але територіальними органами Держводагенства, як правило, видається один загальний короткостроковий дозвіл на спецводокористування на всі водозабори/випуски у межах адміністративно-територіальної одиниці.
Таким чином, суб’єкти господарювання позбавлені права отримати окремий довгостроковий дозвіл на частину водозаборів в межах області, які функціонують на постійній основі, і окремі дозволи на короткострокові водозабори. Особливо гостро ця проблема постала для бурових підприємств.
Термін дії короткострокового дозволу становить три роки (1095 діб), а тривалість буріння свердловини становить значно менші терміни, які залежать від її глибини. Це зобов’язує суб’єктів господарювання щомісячно (інколи навіть частіше) вживати заходи щодо припинення дії (відкликання, визнання недійсним) загального дозволу та отримання нового, що призводить до затримок початку бурових робіт та необґрунтованого додаткового адміністративного навантаження на підприємства й відповідні територіальні органи Держводгоспу.
На практиці найчастіше дозволи видаються терміном лише на 3 (три) роки, як на короткострокове, так і на довгострокове водокористування, оскільки відмінності між ними у статті 50 Кодексу нівельовані. Крім цього, на порталі електронних послуг Держводагенства у Переліку дозволів на спеціальне водокористування немає жодного дозволу терміном понад десять років.
Таким чином, через складну і тривалу процедуру оформлення дозволів більшість бурових компаній здійснюють забір води з артезіанських свердловин переважно без дозволів.
Через це у відповідності до вимог ст. 255 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) суб’єкти господарювання сплачують рентну плату у п’ятикратному розмірі, як за понадлімітне використання, виходячи з фактичних обсягів використаної води. При чому, згідно з 255.11.20. ПКУ у межах встановленого в дозволі ліміту використання води рентна плата включається до складу витрат, а за понадлімітне використання справляється з прибутку, що залишається у розпорядженні водокористувача після оподаткування.
Таким чином добровільна сплата рентної плати за спецводокористування у п’ятикратному розмірі не звільняє підприємства від штрафних санкцій, які можуть бути накладені державними природоохоронними органами.
Водокористування: правила чи формальність?
Завданням водного законодавства є, зокрема, раціональне використання вод для потреб населення і галузей економіки, а також охорона права підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування, у цьому питанні також є певні колізії.
Відповідно до пункту 7 статті 44 Кодексу водокористувачі зобов’язані здійснювати засобами вимірювальної техніки, у тому числі автоматизованими, облік забору та використання вод, контроль за якістю і кількістю скинутих у водні об’єкти зворотних вод і забруднюючих речовин та за якістю води водних об’єктів у контрольних створах, а також подавати відповідним органам звіти в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законодавчими актами.
Статтею 98 Водного кодексу України встановлено, що забороняється введення в дію нових і реконструйованих підприємств, цехів, агрегатів, комунальних та інших об’єктів, не забезпечених необхідною вимірювальною апаратурою, що здійснює облік об’ємів забору води.
Формою нормативного розрахунку водокористування і водовідведення (обґрунтування потреби у воді), затвердженою наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 23.06.2017 № 234, передбачено надання водокористувачем інформації щодо наявності та характеристики устаткування для обліку використання вод. Відповідальність за достовірність наданої інформації покладається на водокористувача.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2012 № 963 затверджено Порядок державного обліку артезіанських свердловин, облаштування їх засобами вимірювальної техніки об’єму видобутих підземних вод (далі – Порядок), який визначає процедуру ведення державного обліку артезіанських свердловин та облаштування їх засобами вимірювальної техніки об’єму видобутих підземних вод.
Порядок ведення державного обліку водокористування, який затверджено наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 16.03.2015 № 78, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 03.04.2015 за № 382/26827, визначає, що державний облік водокористування здійснюється шляхом подання водокористувачами звітів про використання води за формою звітності № 2ТП-водгосп (річна) в електронній формі через Єдиний державний вебпортал електронних послуг «Портал Дія» або Портал електронних послуг Держводагентства, а також встановлює єдині правила ведення державного обліку водокористування, які є обов’язковими для фізичних та юридичних осіб, діяльність яких підлягає державному обліку водокористування (далі –водокористувачі).
Первинний облік водокористування здійснюється за показниками засобів вимірювальної техніки, які пройшли в установленому законодавством порядку періодичну повірку в повірочних лабораторіях, уповноважених на проведення повірки.
Разом із тим Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 15.11.2024 №1314-УП (далі – Закон) визначаються сфери законодавчо регульованих видів діяльності, щодо яких з метою забезпечення єдності вимірювань та простежуваності здійснюється державне регулювання стосовно вимірювань, одиниць вимірювання та засобів вимірювальної техніки.
Оцінка відповідності законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки вимогам технічних регламентів проводиться у разі, коли це передбачено відповідними технічними регламентами.
Відповідно до статті 17 Закону законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, підлягають періодичній повірці та повірці після ремонту.
Суб’єкти господарювання зобов’язані своєчасно з дотриманням встановлених міжповірочних інтервалів подавати законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, на періодичну повірку.
Метрологічний нагляд за законодавчо регульованими засобами вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, здійснюється шляхом проведення перевірок відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
Тож положення Закону чітко визначають обов’язковість державної повірки лічильників, що є ключовою вимогою для підтвердження їх точності незалежно від факту опломбування.
Одночасно з цим, діючі положення Кодексу та Закону не містять прямої зобов’язуючої норми щодо опломбування засобу вимірювальної техніки (лічильника) на водозаборі зовнішнім державним контролюючим органом, наприклад, Держводагентством, натомість прямо регулює вимоги щодо обов’язку суб’єкта господарювання проведення державної повірки засобів вимірювальної техніки.
Як видно з наведеного переліку нормативно-правових актів у жодному з них не міститься пряма вимога щодо опломбування вимірювальних пристроїв, запірної арматури, байпасів водяних ліній.
Увага! Цей матеріал публікується частково і є невідʼємною частиною нового спеціального інтерактивного посібника від «Офісу сталих рішень»
ЗВЕРНІТЬ УВАГУ!
Це не просто інтерактивний посібник від практиків «WaterOps Україна» — це платформа «ринку практики»: місце, де підприємства, інфраструктурні команди та громади можуть знаходити не загальні поради, а конкретні робочі рішення (технології, інженерні продукти, сервіси, методики, кейси) під свої задачі води й продовольчої безпеки.
Ми формуємо не «вітрину розміщень», а керовану систему: рішення подаються у зрозумілому прикладному форматі, з прив’язкою до умов застосування, обмежень, вимог і очікуваних ефектів — щоб замовник міг порівняти, обрати й впровадити, а автори — отримати чесний попит і зворотний зв’язок від ринку.
З питань придбання:
або
Перша школа водної та продовольчої стійкості
Онлайн-курс
«Вода і продовольство України: прикладні рішення для громад, агробізнесу та науки»
Курс створено для представників регіональних і місцевих органів влади, аграрного та харчового бізнесу, а також фахівців і дослідників, які працюють із водними ресурсами та продовольчою безпекою.
