В ЄС ухвалені нові документи про воду: як під гаслом стійкості продають майбутнє води
На початку червня 2025 року, якраз коли в Києві відбувалося засідання Міжвідомчої робочої групи з реалізації Водної стратегії України на період до 2050 року, а Уряд схвалив законопроєкт, який передбачає збільшення штрафів за порушення водоохоронного законодавства, в ЄС було ухвалено ряд документів у цій сфері, зокрема:
Документи доповнюють і розвивають Рамкову Водну директиву ЄС, Директиву ЄС щодо оцінки та управління ризиками, пов’язаними з повенями, Нітратну директиву, Закон про відновлення природи, Візію для сільського господарства і продовольства та ін.
Слід мати на увазі, що нові документи є важливим дороговказом, але незобов’язальні для країн-членів. В них констатуються численні негативи і містяться конкретні пропозиції. Водночас вимоги зобов’язальних документів ЄС у цій та суміжних сферах регулярно не виконуються, і дедлайни просто пересуваються вперед.
В преамбулі Стратегія окреслює дедалі гостріші проблеми з водозабезпеченням Європи і світу, зокрема в умовах змін клімату, опустелювання і з врахуванням того факту, що саме Європейський континент нагрівається набагато швидше, ніж планета в цілому.
Станом на 2021 рік, в ЄС тільки 39,5% поверхневих вод мали добрий екологічний статус і лише 28,6% – добрий хімічний статус. Дефіцит води охоплює 34% території ЕС і 40% його населення.
Гостра світова конкуренція за все менші запаси прісної води веде до міграції і конфліктів. До 2030 року попит на воду на 40% перевищуватиме наявні запаси. Брак води вже сьогодні призводить до десятків тисяч смертей і сотень мільярдів збитків щороку.
Стратегія містить три ключові цілі:
У цій частині міститься багато правильних фраз про зміцнення водного абсорбційного потенціалу ґрунтів завдяки відновленню водно-болотних угідь, лісів та інших природних ареалів, переходу на органічне землеробство, боротьбі з нітратним та пестицидним забрудненням. Для поліпшення стану удержання води на суходолі Єврокомісія має намір створити спеціальну програму «Губка».
Доречно наголошується принцип «забруднювач платить», зокрема в контексті утилізації «вічних хімікатів».
Особлива увага приділена відродженню морських екосистем.
Загалом очевидно, що суть проблеми води не в тому, що її на Землі стає менше, а в тому, що вона стала розподілятися інакше: прискореними темпами втрачається «блакитна вода» в поверхневих і ґрунтових водах і «зелена вода» в ґрунтах і рослинності; тим часом зростає кількість води в океані і водяної пари в повітрі, з яких людині мало толку.
Ця частина – найбільша, бо тут йдеться про способи, як заробляти на воді.
Першим вигідним бізнесом є виготовлення і встановлення лічильників на воду всюди, де це можливо. Це резонно, щоби розуміти, хто скільки реально споживає, а також щоби виявляти й усувати течу.
Другий бізнес передбачає автоматизацію і диджиталізацію всіх процесів управління водними ресурсами. При цьому в Стратегії визнається, що цифровізація сама по собі у будь-якій сфері, особливо з використанням штучного інтелекту, потребує значних об’ємів високо очищеної води, але тут же твердиться, що, мовляв, зелений перехід і декарбонізація допоможуть «посилити водний менеджмент». Що означає ця фраза? Як це допоможе заощадити воду? Незрозуміло.
Стратегія також пропонує, щоби Європейська Комісія допомагала країнам-членам визначати найкращі сфери «започаткування водо-інтенсивних бізнес-операцій»(???), надаючи їм інтегровану картину екологічних, енергетичних і водних параметрів. Водоінтенсивних? Really?
Ще один бізнес пов’язаний з заміною застарілих систем водопостачання, очищення та відведення. Це важливо, адже в країнах ЄС сьогодні втрати води внаслідок зносу таких систем складають від 8 до 57% на етапі постачання.
Перспективною діяльністю стане і вловлювання та очищення стічних і каналізаційних вод для їхнього повторного використання, адже нині в ЄС така практика охоплює лише 2,4% вод.
Пропонується розширювати діяльність у сфері рибальства та аквакультури, оскільки вони майже не потребують прісної води.
Цілком правильною є пропозиція розвивати органічне агровиробництво та інші подібні ґрунтозахисні практики, адже вони сприяють значному скороченню використання води в сільському господарстві (натепер 51% в ЄС) та поліпшенню її якості, вже не кажучи про багато інших позитивів.
Враховуючи, що 17% води використовується в процесах охолодження енергетичних установок, Єврокомісія готова профінансувати стартапи для розробки технологій сухого (безводного) охолодження.
ЕС теж готовий надати фінансові стимули для підвищення ефективності водокористування в тих секторах промисловості, які споживають багато води.
Нарешті, ЄК готова фінансувати розробки кращих способів десалінізації морської води, які би передбачали зменшення енергоспоживання, контроль за викидами парникових газів і корисну утилізацію шлакових солей.
Ця мета мала би за вагою йти перед створенням розумної водної економіки, але такі вже в ЄС пріоритети. На початку наголошено, що доступ до безпечної і чистої питної води належить до невід’ємних прав людини. Оскільки лише 4% населення ЄС не мають такого доступу, то далі ця проблема не висвітлена. Натомість згадуються такі інновації, як спеціальні етикетки на тих магазинних товарах, котрі були виготовлені з застосуванням водоощадних технологій (на кшталт «еко»); та нова европейська програма спорудження доступного житла, в якому вже будуть передбачені енергоощадні і водоощадні системи. Особлива увага приділяється ціновій політиці, яка повинна базуватися на фактичному споживанні води і враховувати вплив на довкілля та здатність платити(!). Саме ці три фактори визначатимуть доступ до води. Тобто варіант безплатного водозабезпечення як прямої гуманітарної дії і гарантії невід’ємного права людини апріорі не розглядається.
Стратегія описує п’ять сфер досягнення водної стійкості Європи:
Рекомендація про ефективність водокористування виникла як аналогія з ефективністю у сфері енергетики. Вона подає чітке ранжування засобів досягнення цієї мети, а саме: найперше скорочення попиту та споживання, затим підвищення ефективності водокористування (завдяки цьому ставиться мета зекономити 10% води до 2030 року), потім очищення і повторне використання стічних вод, і тільки на останньому місці – збільшення кількості водопостачання.
На відміну від Стратегії, Рекомендація чітко зазначає, що енергетична, промислова і цифрова трансформація вимагають більшої кількості прісної води. Іншими словами, перш ніж розподіляти воду серед всіх користувачів, потрібно вирішити принципове питання про те, чи нам взагалі потрібні ті чи інші галузі або ті чи інші підприємства, якщо вони споживають великі об’єми води.
Крім того, автори цієї рекомендації, мабуть, не усвідомлюють наслідки впровадження принципу енергоефективності, а саме – сукупне збільшення використання енергії. Так само можемо отримати сукупне збільшення використання води. Вже є дослідження про те, що іригація з крапельним (тобто водоощадним) поливом парадоксально веде до перевитрат води в сільському господарстві, тому що користувачі на радощах від економії розширюють площі поливу і висівають спраглі до води культури в посушливих районах. Тому правильно мовиться про необхідність скорочення попиту, але якщо це буде робитися виключно ціновими важелями, то отримаємо перевитрати водокористування з боку крупних споживачів (бо в них є гроші за це заплатити) і дефіцит води в малих і бідних індивідуальних користувачів.
Найкориснішою в практичному плані є Доповідь Європейської Агенції довкілля, оскільки в ній детально охарактеризовані способи заощадження води в таких ключових секторах, як поливне сільське господарство, охолоджувальні системи в енергетиці, три галузі промисловости – харчова, металургійна і целюлозно-паперова, громадське водозабезпечення і туризм. Йдеться про потенціал заощадження до 40% води, залежно від сектора, локації, кліматичних та інших умов. Причому в Доповіді міститься чітке застереження, що будь-які заощадження водних ресурсів можуть бути використані виключно для негайних потреб людей або для поліпшення довкілля, а не на додаткове економічне виробництво.
Висновки:
Проаналізовані тут Стратегія, Рекомендація і Доповідь почасти суперечать одна одній. Два останні документи подають більш реалістичну картину, ставлячи ясний пріоритет базових потреб людей над економікою. Натомість Стратегія, яку в першу чергу всі будуть вивчати, містить мало конкретики і шукає компроміс між водою для людей і водою для економіки з упередженням на користь останнього.
В документах робиться правильний акцент на пріоритетному скороченні споживання, але замовчується, чий саме попит мусить бути скорочений. Диявол в деталях. На практиці це зазвичай обертається пріоритетним водозабезпеченням не самих нужденних, а тих, хто здатний заплатити більшу ціну або й штраф. Відтак, воду пріоритетно будуть отримувати промислові підприємства, а не довколишні села, ШІ дата центри, а не побутові споживачі, крупні агрохолдинги, а не дрібні приватні землевласники і т.д.
Загалом підхід ЄС до вирішення проблеми водозабезпечення і водокористування по суті ідентичний до його підходів у будь-якій іншій сфері і оснований на комерційних принципах. Вода – це не базова потреба всіх живих істот, а передусім товар. Відтак роль держави не в тому, щоби самій напряму сприяти поповненню цього життєдайного ресурсу і регулювати його справедливий і недискримінаційний розподіл між усіма стейкхолдерами незалежно від їхніх фінансових можливостей, а в тому, щоби створити максимально сприятливу регуляторну політику для бізнесу, який вже з власної доброї волі мав би виконувати оті вищеперелічені доброчинні функції. Насправді комерціалізація базових потреб ніколи не приводить до їхнього сталого і справедливого забезпечення.
Примат комерційного підходу призводить до того, що МОЗ України відмовляється кваліфікувати воду в системі центрального водозабезпечення міст України як технічну, якою вона по факту і є, а не як питну, бо тоді доведеться знизити тарифи і це зашкодить бізнесу компаній з надання послуг водопостачання. Тобто МОЗ переймається прибутковістю бізнесу більше, ніж здоров’ям громадян.
Особливо по-ідіотськи звучить у Стратегії пропозиція активно використовувати штучний інтелект для моніторингу якості води і управління водними ресурсами. Хоча вже всім відомий факт, що функціонування самого ШІ якраз поглинає велетенську кількість прісної води і енергії.
Згадка в Стратегії про те, що компанії ЄС володіють 40% патентів на водні технології і можуть на цьому добре заробляти, промовисто говорить про моральні засади ЄС, який своєю торговельною політикою впродовж десятиліть експортував посуху, повені й екологічну пустку до багатьох регіонів світу, а тепер хоче ще й продавати технології, як здійснювати «ефективний водний менеджмент» посеред пустелі.
Варто постійно пам’ятати фундаментальний беззаперечний факт: всі гострі проблеми сучасності – будь-то зміни клімату, економічна нерівність і бідність, поляризація суспільств всередині і поміж країнами, дефіцит води, хімічне забруднення довкілля, катастрофічна втрата біорізноманіття і т.д. – є прямим наслідком діяльності екстрактивної капіталістичної економіки впродовж декількох століть, яка тепер акцептована майже в усіх країнах світу. Тому сподіватися на те, що ці проблеми можуть бути вирішені у тій самій системі координат, тими самими людьми з тими самими філософськими переконаннями – марно. Наочний доказ недолугості таких сподівань – невпинне підвищення глобальної температури протягом вже майже 30 щорічних кліматичних конференцій попри бравурні реляції на тему зеленої трансформації. Журналісти гірко жартують, що, мовляв, саме ці конференції і є причиною збільшення концентрації парникових газів в атмосфері, бо спостерігається прямий взаємозв’язок.
До речі, в Стратегії про водну стійкість резонно згадується, що країни-члени ЄС самостійно вирішують, в якій саме пропорції держава і бізнес будуть вирішувати водні проблеми. Тобто варіант виключно завдяки державі апріорі не виключається. Відтак, всебічне очищення довкілля, зокрема забезпечення достатньою і сталою кількістю безплатної (а не «доступної за ціною») для населення прісної і якісної питної води має відбуватися не для того, щоби чергові бізнеси заробляли на цьому гроші, а за рахунок цих бізнесів, передусім найгірших забруднювачів. В результаті ми отримаємо набагато чистіше довкілля і ліпше здоров’я громадян за рахунок великого скорочення брудного і шкідливого ВВП.
Підготував О. Александрович, український дипломат
