Механізм поширюється, зокрема, на сталь, чавун, цемент, алюміній, добрива, водень та електроенергію — ключові для українського експорту позиції. Фактично CBAM зрівнює умови для європейських і неєвропейських виробників: хто продає продукцію на ринок ЄС, має або довести рівень своїх викидів, або компенсувати їхню вартість за європейськими правилами.

Україна у 2024–2025 роках зверталась до Європейської комісії з проханням передбачити винятки або перехідні послаблення, аргументуючи це війною, зруйнованою енергетикою та обмеженими можливостями для швидкої декарбонізації. Втім, у фінальних документах ЄС такі винятки не були передбачені. Позиція Брюсселя залишається незмінною: CBAM не є санкційним інструментом, а частиною внутрішньої кліматичної політики ЄС, і не передбачає індивідуальних рішень для третіх країн, якщо вони не інтегровані у європейську систему ціноутворення на викиди.

Таким чином, з 2026 року українські експортери до ЄС опиняються перед жорсткою реальністю нових витрат або необхідності швидкого впровадження систем обліку викидів і кліматичної модернізації виробництва.
Експерти наголошують, що CBAM — це не питання «листа в останній момент», а результат багаторічної підготовки, консультацій і переговорів, у яких Україна об’єктивно запізнилася.

CBAM стає ще одним сигналом про те, що кліматична політика ЄС дедалі більше впливає на торгівлю, а час для адаптації української промисловості стрімко скорочується. Рахунок за це запізнення надходитиме вже без святкових привітань — у вигляді реальних фінансових втрат.