Міністерства нового покоління: як інтегрують довкілля в економіку — міжнародний досвід для України
Авторка:
Людмила Циганок,
президентка Асоціації професіоналів довкілля (PAEW), гендиректорка «Офісу сталих рішень»
У сучасному світі екологічна політика більше не існує у вакуумі. Вона пронизує економіку, інфраструктуру, агропромисловість, енергетику, транспорт. І саме тому уряди багатьох країн дедалі частіше інтегрують довкілля в ширші урядові структури, замість того щоб тримати екологічні міністерства осторонь.
Така інтеграція викликає дискусії — як це бачимо і в Україні. Але чи справді вона означає слабшу охорону довкілля? Досвід країн ЄС та G7 говорить протилежне: інституційна інтеграція — це шанс зробити екологію частиною стратегічного розвитку.
Погляньмо на досвід прогресивних країн
1) Австрія: коли екологія очолює інновації
BMK — Федеральне міністерство з питань клімату, довкілля, енергетики, мобільності, інновацій та технологій раніше (з 2025 року нова реорганізація – там її не бояться. Відтепер за екологізацію і сталий розвиток опікуються Ministry for Economy, Energy and Tourism, Ministry for Agriculture and Forestry, Climate and Environmental Protection, Regions and Water, та Ministry for Innovation, Mobility and Infrastructure)
Це один з найбільш системних ESG-урядів у Європі.
Австрійський уряд об’єднав ключові сфери трансформації — енергію, інфраструктуру, інновації та довкілля. Це дозволяє впроваджувати політику кліматичної нейтральності не декларативно, а через фінансування, транспортну реформу, «зелену» модернізацію міст та підприємств.
Урок для України: інтеграція можлива, коли довкілля не поглинається, а очолює стратегічні напрямки.
2) Франція: екологічний перехід і згуртованість територій
Ministère de la Transition écologique et de la Cohésion des territoires
(Міністерство екологічного переходу та згуртованості територій)
Франція свідомо акцентує на понятті екологічного переходу, тобто на зміні економічної моделі. Міністерство курує енергетику, транспорт, будівництво, клімат, територіальний розвиток. Це забезпечує системний підхід до декарбонізації всієї інфраструктури.
Який для нас тут урок? Екологія — це не лише контроль і регулювання, це рушій оновлення економіки.
3) Німеччина: клімат в економічному ядрі
У 2021 році Німеччина створила Міністерство економіки та захисту клімату (BMWK), відокремивши кліматичну політику від «чистого» Міністерства довкілля.
Це означає, що декарбонізація стала завданням економічного розвитку, а не лише екологічної безпеки.
Міністерство довкілля зберегло окрему позицію, але ключові інструменти зеленого переходу — фінанси, промислова трансформація, відновлювана енергетика — вже координуються економічним блоком.
Урок: сила екологічної політики — у її здатності змінювати фінансові й виробничі рішення.
4) Нідерланди: довкілля як інфраструктура
Ministerie van Infrastructuur en Waterstaat (Міністерство інфраструктури та водного господарства)
У Нідерландах охорона довкілля — частина більшої системи управління транспортом, водними ресурсами, адаптацією до змін клімату. У країні, яка 30% території має нижче рівня моря, управління природними ресурсами — це інфраструктурна стратегія.
Урок: екологічна політика може й має бути частиною стратегічного планування інфраструктури та захисту громад.
5) Словенія: ресурси, простір, довкілля
Ministrstvo za naravne vire in prostor
(Міністерство природних ресурсів і просторового планування)
Молода європейська держава, що активно реформує екологічну політику. Вона інтегрує просторове планування, охорону води, геологію та екологію в єдине відомство — для уникнення конфліктів політик та пришвидшення рішень.
Урок: екологія має бути інтегрована в управління землею, водою, територіальним розвитком.
Що це означає для України?
Об’єднання міністерств блоку екології, економіки, агро — це не автоматична загроза, а виклик:
В умовах війни, обмежених ресурсів і високого запиту на відновлення країни ми не можемо дозволити собі паралельні, ізольовані політики. Бо світовий тренд — не «більше міністерств», а «більше інтеграції».
Сталий розвиток вимагає горизонтального управління, де довкілля не на периферії, а в центрі — разом із фінансами, інфраструктурою та безпекою.
Україна може йти власним шляхом, але ігнорувати ці приклади — значить залишитися вчорашньою країною у світі завтрашніх викликів.
