Регенеративне землеробство у Польщі: реальний прорив чи лабораторія ESG для брендів?
У вересні цьогоріч стало відомо про нову ініціативу, яка об’єднала одразу трьох світових гігантів — PepsiCo, Mars та ADM. У Польщі вони запустили спільну програму регенеративного землеробства, що охоплює 5,4 тис. гектарів і 24 фермерських господарства.
Mars бере на себе пшеницю — вирощування на 3,3 тис. гектарів для кормів Whiskas і Pedigree.
PepsiCo працює з ріпаком на площі понад 2,1 тис. гектарів для брендів Lay’s та Doritos. ADM забезпечує фінансову та технічну підтримку, надаючи аграріям ресурси та доступ до навчання від партнерів, зокрема Biospheres. Це не просто спроба «позеленіти» — йдеться про практичне впровадження сучасних методів обробки землі.
Фото: agtechnavigator.com
Ключовий акцент програми — ротація культур і застосування покровних рослин. У класичній моделі інтенсивного землеробства ґрунти виснажуються, накопичуються шкідники й хвороби. Систематичне чергування культур дозволяє відновлювати поживні речовини, покращувати структуру ґрунту і природним шляхом розривати життєві цикли шкідників. Покровні культури, які не призначені для продажу, утримують вологу, підвищують вміст органіки і захищають землю від ерозії. Додатково застосовується консерваційна обробка ґрунту, що мінімізує механічне втручання і зберігає родючість.
Фермери отримують фінансові стимули за використання цих методів. Це критично важливо: перехід на регенеративні практики завжди вимагає витрат — від насіння покривних культур до змін у технічному парку. Щоб програма не лишалася декларативною, компанії заклали систему компенсацій і підтримки.
Ще один важливий елемент — вимірюваність. У проєкті використовується калькулятор Cool Farm Tool, який дозволяє розрахувати викиди парникових газів, оцінити ефективність застосування добрив та вплив на ґрунт. Це робить ініціативу не просто красивим піаром, а програмою з конкретними цифрами, які можна верифікувати.
Для PepsiCo цей пілот у Польщі — лише частина глобальної стратегії: до 2030 року компанія прагне перевести 10 млн акрів (понад 4 млн гектарів) під регенеративні практики. Mars та ADM також мають власні кліматичні й «net zero» зобов’язання, а тому Польща стає для них тестовим полігоном. Якщо модель виправдає себе економічно, її масштабуватимуть на інші країни.
Втім, у цієї історії є і складні питання. По-перше, масштаби поки виглядають радше символічними — 5,4 тис. гектарів для Європи чи світу це крапля в морі. По-друге, фермери фактично підпорядковуються правилам корпорацій, які визначають не лише які культури вирощувати, а й як саме це робити. Є ризик, що така залежність зменшує їхню економічну свободу. По-третє, фокус на сировині для брендованих продуктів (чипси чи корми для тварин) відсуває на другий план ті культури, які мають пряме значення для продовольчої безпеки. І, нарешті, програма робить ставку переважно на ґрунт та викиди, але мало говорить про соціальний вимір — розвиток сільських громад і добробут самих фермерів.
Фото: agfundernews.com
Таким чином, ініціатива в Польщі — це водночас і реальний прорив, і лабораторний експеримент. Вона демонструє, що глобальні бренди готові вкладати гроші у відновлення ґрунтів і створювати нові моделі партнерства з аграріями. Але від того, чи зможе ця модель масштабуватися за межами комфортних умов Польщі й чи врахує вона інтереси не лише корпорацій, а й фермерів і суспільства, залежить, чи стане «регенерація» справжньою трансформацією, а не модним ESG-кейсом.
Головне питання — що буде далі. Якщо проєкт масштабують чесно й прозоро, враховуючи інтереси фермерів і суспільства, це може стати переломним моментом у європейському землеробстві. Якщо ж ні — ми залишимось із черговим ESG-експериментом, красиво упакованим у зелену риторику.
А що з впровадженням регенеративного землеробства в Україні?
Зазначений досвід Польщі з пілотним проєктом PepsiCo, Mars і ADM демонструє можливість поєднання фінансових стимулів, технічного навчання та міжнародних стандартів моніторингу. Для України, де понад 70% сільськогосподарських угідь належать орендованим паям, а аграрний сектор працює в умовах війни, така модель потребуватиме суттєвої адаптації.
Фото: sustainabilitymag.com
Першим необхідним елементом є створення прозорих правових рамок для контрактного фермерства. Вони мають гарантувати справедливі умови взаємодії з міжнародними корпораціями та захист прав як пайовиків, так і фермерів, щоб уникнути економічної залежності. Другим критично важливим аспектом є інтеграція регенеративних практик у післявоєнну відбудову країни, включаючи розмінування територій, відновлення логістичної інфраструктури та модернізацію енергетичних систем.
Не менш важливим є забезпечення фінансово-технологічної підтримки фермерів, які переходять на нові методи обробки ґрунту. Це передбачає створення спеціальних фондів, доступ до пільгових кредитів та страхових інструментів, які дозволять мінімізувати ризики, пов’язані з воєнними та економічними коливаннями. Наступним аспектом є гарантування продовольчої безпеки. Регулювання співвідношення експортних та внутрішніх культур має запобігати витісненню базових продуктів харчування з українського ринку внаслідок глобальних ланцюгів постачання.
Соціальна інтеграція проєктів регенеративного землеробства також має бути пріоритетом. Ініціативи повинні розвивати громади, створюючи нові робочі місця, підтримуючи освіту та інфраструктуру, а не зводитися лише до екологічного ефекту.
Водночас впровадження таких практик не позбавлене ризиків. Існує загроза, що фермери можуть перетворитися на підрядників корпорацій, а аграрний сектор — надмірно орієнтуватися на експортні культури. Відсутність соціальних вигод для сіл та нерівний доступ до технологій можуть поглибити регіональну нерівність і зменшити локальний ефект від проєктів.
Отже, регенеративне землеробство в Україні може стати важливою складовою стратегії зеленої відбудови країни. Його успішність залежатиме від того, чи буде центральною фігурою не корпоративний ESG-імідж, а український фермер, громада та продовольча безпека держави.
Автор:
Людмила Циганок, засновниця ESG Liga, президентка Асоціації професіоналів довкілля PAEW, гендиректор «Офісу сталих рішень»
Джерела:
