Частина І. Відбудувати Україну чи побудувати її заново? Чому після війни нам потрібна нова модель розвитку
Усі говорять про сотні мільярдів доларів. Але майже ніхто не говорить про те, що саме визначить успіх відбудови. Не гроші. Не технології. Не донори. А якість управлінських рішень. Саме тому Україна повинна перейти від моделі реконструкції до моделі інтегрованого розвитку територій.
Повномасштабна війна стала найбільшою трагедією в сучасній історії України. Вона призвела до втрати людських життів, руйнування інфраструктури, деградації екосистем, масштабного економічного спаду та безпрецедентних викликів для державного управління.
Водночас війна поставила перед Україною ще одне завдання, яке поки що залишається недооціненим. Йдеться не лише про відновлення зруйнованих об’єктів. Йдеться про переосмислення самої моделі розвитку територій.
Сьогодні дедалі частіше звучить теза про необхідність відбудувати країну краще, ніж вона була до війни. Проте за цією фразою стоїть значно складніше питання. Що саме означає «краще»?
Чи означає це швидше будівництво? Більшу кількість житла? Нові дороги та інженерні мережі?
Чи, можливо, йдеться про формування принципово нової системи планування, управління та використання ресурсів?
Досвід багатьох країн показує, що масштабні програми відновлення далеко не завжди приводять до сталого розвитку. Навпаки, поспішні рішення нерідко закладають проблеми на десятиліття вперед. Недостатня інтеграція транспортної політики, водного менеджменту, енергетики, екологічного планування та соціальної інфраструктури створює ризики, які з часом потребують значно більших інвестицій для їх усунення.
Саме тому сьогодні все більше міжнародних організацій, серед яких Організація економічного співробітництва та розвитку (OECD), Програма ООН з населених пунктів (UN-Habitat), Міжурядова група експертів зі зміни клімату (IPCC), Європейська Комісія та інші інституції, розглядають просторове планування як один із ключових інструментів економічної стійкості держав.
У сучасному світі міста та громади конкурують не лише за інвестиції. Вони конкурують за людей. За таланти. За бізнес. За інновації. За здатність адаптуватися до кліматичних, економічних та безпекових викликів.
У таких умовах якість міського середовища, ефективність використання природних ресурсів, енергетична незалежність, транспортна доступність та екологічна стійкість перестають бути питаннями окремих секторів. Вони стають фундаментом економічної конкурентоспроможності.
Саме тому досвід Відня заслуговує на особливу увагу.
Протягом останніх десятиліть австрійська столиця послідовно впроваджує підходи, які інтегрують кліматичну політику, міське планування, транспорт, енергетику, управління водними ресурсами та розвиток громад у єдину систему прийняття рішень.
Результатом стали не лише високі позиції Відня у світових рейтингах якості життя. Результатом стала здатність міста системно реагувати на виклики XXI століття, серед яких зміна клімату, енергетичні кризи, урбанізація, зростання вартості ресурсів та підвищення вимог до екологічної безпеки.
У липні 2026 року делегація Асоціації професіоналів довкілля PAEW здійснила робочий візит до Відня з метою вивчення сучасних підходів до планування міського розвитку, кліматичної адаптації, управління водними ресурсами, енергетичного переходу та ревіталізації територій.
Цей матеріал не є звітом про поїздку. Його мета значно ширша.
Ми прагнемо проаналізувати побачені практики через призму потреб України та відповісти на головне питання: які рішення здатні забезпечити довгострокову стійкість українських міст і громад у процесі післявоєнного відновлення.
Ми переконані, що сьогодні Україна має унікальну можливість уникнути багатьох помилок, які інші країни виправляли десятиліттями. Проте реалізація цього потенціалу потребує зміни підходів до планування та управління.
Екологія повинна перестати сприйматися як система обмежень або набір регуляторних процедур.
Вона має стати інструментом управління ризиками, підвищення ефективності використання ресурсів, забезпечення інвестиційної привабливості та формування конкурентоспроможної економіки.
1. Чому Україні потрібна нова модель відбудови
За оцінками Світового банку, Європейської Комісії, Організації Об’єднаних Націй та Уряду України, потреби у відновленні та реконструкції України вже перевищують сотні мільярдів доларів і продовжують зростати.
Проте масштаб фінансування сам по собі не визначає успіх відбудови. Історія знає чимало прикладів, коли великі інвестиції не приводили до довгострокового розвитку територій. Причина полягає в тому, що ефективність відновлення залежить не лише від обсягів ресурсів, а насамперед від якості рішень, які визначають їх використання.
Саме тому питання відбудови не можна розглядати виключно через призму будівництва об’єктів.
Відбудова є процесом формування майбутньої економічної, соціальної та екологічної моделі країни.
У найближчі роки Україні доведеться одночасно вирішувати низку стратегічних завдань:
Кожне з цих завдань безпосередньо пов’язане з тим, як плануватимуться українські міста та громади. Саме тому сьогодні перед Україною стоїть вибір між двома сценаріями.
Перший передбачає відновлення довоєнної моделі розвитку з подальшим усуненням накопичених проблем.
Другий полягає у формуванні нової системи просторового планування, заснованої на принципах стійкості, інтегрованого управління ресурсами, кліматичної адаптації та економічної ефективності.
Досвід Відня демонструє, що саме другий підхід забезпечує довгострокову конкурентоспроможність територій і дозволяє значно знизити майбутні витрати на експлуатацію та модернізацію інфраструктури.
Саме тому питання, яке стоїть сьогодні перед Україною, виходить далеко за межі містобудування. Фактично йдеться про вибір моделі розвитку держави на наступні десятиліття.
2. Головний дефіцит відбудови України. Не ресурси, а інтегроване управління
У професійних дискусіях про післявоєнне відновлення України домінує питання фінансових ресурсів. Обговорюються обсяги міжнародної допомоги, інвестиційні механізми, гарантії для бізнесу та джерела фінансування інфраструктурних проєктів. Безперечно, доступ до капіталу є критично важливим. Проте міжнародний досвід переконливо свідчить, що сам по собі фінансовий ресурс не забезпечує якісного розвитку територій.
Організація економічного співробітництва та розвитку (OECD) у дослідженні Infrastructure for a Climate-Resilient Future наголошує, що найбільші економічні втрати виникають не через недостатній обсяг інвестицій, а через рішення, які не враховують довгострокові кліматичні, демографічні, екологічні та економічні ризики. Іншими словами, інфраструктура, спроєктована без урахування майбутніх викликів, швидко втрачає свою ефективність і потребує значно більших витрат на модернізацію або реконструкцію.
Саме тому OECD рекомендує розглядати природоорієнтовані рішення, управління водними ресурсами, зелену інфраструктуру та кліматичну адаптацію не як окремі природоохоронні заходи, а як базові складові економічного планування.
Подібного висновку дійшла і Міжурядова група експертів зі зміни клімату (IPCC). У Шостій доповіді з оцінки зміни клімату експерти зазначають, що найбільш ефективними є ті міста, які інтегрують просторове планування, транспорт, управління водними ресурсами, енергетичну політику та розвиток зеленої інфраструктури в єдину систему прийняття рішень. Саме міжсекторальне управління визначається як одна з ключових передумов успішної адаптації до кліматичних змін.
Для України цей висновок має особливе значення.
Більшість існуючих процедур державного управління побудована за галузевим принципом. Просторове планування, транспорт, енергетика, водне господарство, містобудування, охорона довкілля та цивільний захист функціонують переважно як окремі системи, кожна з яких має власні нормативні акти, процедури погодження, фінансові механізми та інституційну відповідальність.
Такий підхід історично був характерний для багатьох країн. Однак сучасні виклики дедалі частіше виходять за межі окремих секторів.
Повінь не є лише проблемою водного господарства. Хвиля спеки не є лише питанням клімату. Транспортні затори впливають не лише на мобільність населення, а й на якість повітря, рівень шумового навантаження, енергоспоживання, продуктивність економіки та стан громадського здоров’я.
Саме тому сучасне місто більше не може управлятися за принципом окремих галузей.
Необхідною стає модель інтегрованого управління.
Програма ООН з населених пунктів (UN-Habitat) визначає інтегроване територіальне планування як основу сучасної міської політики. Його головна ідея полягає в тому, що природні системи повинні розглядатися як рівноправний елемент міської інфраструктури поряд із транспортом, енергетикою, житлом та інженерними мережами.
Фактично дерева, відкриті водойми, парки, дощова вода, природні території та зелені коридори перестають бути елементами благоустрою.
Вони стають інженерною інфраструктурою. Саме це ми побачили під час вивчення проєктів розвитку Відня.
Усі рішення щодо забудови приймаються після аналізу кліматичних ризиків, водного балансу, циркуляції повітря, транспортної доступності, демографічних прогнозів та майбутніх витрат на експлуатацію інфраструктури.
Така послідовність може здаватися очевидною. Проте саме вона принципово відрізняє сучасне управління від традиційної моделі, яка ще досі домінує в багатьох країнах.
У традиційній системі місто спочатку будується, а потім поступово вирішує проблеми, що виникають. У сучасній системі місто спочатку моделюється, а потім будується. Різниця між цими підходами має не лише екологічний, а й економічний вимір.
За оцінками Європейської Комісії, кожне євро, інвестоване у превентивні заходи з адаптації до зміни клімату та підвищення стійкості інфраструктури, дозволяє уникнути значно більших витрат на ліквідацію наслідків екстремальних погодних явищ, деградації інфраструктури та втрати економічної активності. Аналогічних висновків дотримуються OECD та Світовий банк, які наголошують, що інвестиції у стійкість мають високу довгострокову економічну віддачу.
Для України це означає необхідність перегляду самої логіки післявоєнного відновлення.
Якщо відбудова здійснюватиметься виключно як процес реконструкції окремих об’єктів, країна ризикує відтворити модель, що вже сьогодні не відповідає сучасним кліматичним, економічним і безпековим викликам.
Якщо ж у центрі уваги опиниться інтегроване управління територіями, кожна інвестиція зможе одночасно створювати економічну цінність, підвищувати енергетичну безпеку, зменшувати кліматичні ризики, покращувати здоров’я населення та зміцнювати конкурентоспроможність громад.
Саме ця відмінність визначатиме, чи стане післявоєнна відбудова України найбільшим інфраструктурним проєктом Європи, чи найбільшою реформою державного управління за час незалежності. Саме тому ми поїхали до Відня. Не дивитися на красиве місто. А шукати відповіді.
Автор:
Людмила Циганок, президентка Асоціації професіоналів довкілля (PAEW), гендиректор «Офісу сталих рішень»
