Частина ІІ. Місто починається не з будівель. Воно починається з рішень. Чого Україна може навчитися у Відня
Aspern Seestadt. Від моделі забудови до моделі управління територією
Однією з найпоширеніших помилок під час аналізу сучасних європейських міст є зосередження уваги на їхніх зовнішніх характеристиках. Обговорюються архітектурні рішення, якість громадських просторів, велосипедна інфраструктура чи сучасний громадський транспорт. Усе це справді є важливими елементами міського середовища. Проте вони не пояснюють, чому одні міста стають стійкими, а інші продовжують накопичувати проблеми.
Під час робочого візиту делегації Асоціації професіоналів довкілля PAEW до Відня стало очевидно, що головною цінністю Aspern Seestadt є не окремі технології, а система прийняття рішень, яка передувала будівництву.
Масштаб проєкту
Aspern Seestadt є одним із найбільших проєктів комплексного розвитку міських територій у Європі.
Основні характеристики проєкту:
Показник | Значення |
Загальна площа | близько 240 га |
Планова чисельність населення | понад 25 000 мешканців |
Робочі місця та місця навчання | понад 20 000 |
Центральне озеро | 5 га |
Парки та громадські простори | майже 20 га |
Компанії, що вже працюють | понад 600 |
Водночас ці цифри не є головним показником успішності проєкту.
Ключовим є принцип, відповідно до якого район розглядався як майбутня соціально-економічна система, а не як територія для забудови.
Просторове планування як управління ризиками
У міжнародній практиці дедалі частіше використовується поняття risk-informed planning, тобто планування, засноване на оцінці ризиків. Саме такий підхід рекомендують OECD, IPCC та UN-Habitat.
Його суть полягає в тому, що місто формується після аналізу майбутніх ризиків, а не після появи проблем.
У випадку Aspern Seestadt до початку будівництва були проаналізовані:
Такий підхід повністю відповідає рекомендаціям OECD, яка визначає інтегроване планування як основу довгострокової економічної ефективності інфраструктурних інвестицій. Для України цей висновок є принциповим.
У практиці післявоєнного відновлення саме етап передпроєктного аналізу повинен стати найважливішою частиною інвестиційного циклу.
Чому метро стало одним із перших об’єктів
Одним із найбільш показових прикладів системного мислення є транспортне планування. Лінія метро U2 була продовжена до Seestadt до завершення основної забудови району. Фактично громадський транспорт став інструментом формування просторового розвитку.
У більшості українських міст транспортна інфраструктура часто розвивається після появи житлових кварталів.
Наслідки такого підходу добре відомі:
OECD у своїх дослідженнях підкреслює, що саме транспортна доступність визначає довгострокову економічну ефективність міських територій значно більше, ніж щільність забудови.
Озеро як інженерна споруда
Одним із символів Seestadt стало центральне озеро площею близько п’яти гектарів. Для більшості відвідувачів воно виглядає як рекреаційний простір. Насправді його функції значно ширші. Озеро є частиною системи кліматичної адаптації району.
Разом із зеленими коридорами, деревами, відкритими ґрунтами та системою управління дощовими водами воно забезпечує:
Саме такий підхід OECD та UN-Habitat визначають як nature-based solutions, тобто природоорієнтовані рішення, які одночасно забезпечують екологічний, економічний та соціальний ефект.
Зелена інфраструктура як економічний актив
Тривалий час дерева, парки та відкриті простори розглядалися як елементи благоустрою. Сучасна європейська практика демонструє іншу модель. Зелена інфраструктура розглядається як актив, що створює економічну цінність.
Вона:
Саме тому рішення щодо зеленої інфраструктури приймаються не після завершення проєктування. Вони інтегруються у генеральний план району ще на початковому етапі.
Практичний висновок для України
Досвід Aspern Seestadt демонструє, що сучасне місто створюється не завдяки окремим технологіям. Його конкурентоспроможність формується через якість управлінських рішень. Якщо Україна прагне побудувати стійкі громади, інтегроване планування повинно стати обов’язковою вимогою для всіх масштабних проєктів післявоєнного відновлення.
Це означає, що ще до початку проєктування мають оцінюватися кліматичні ризики, доступність водних ресурсів, транспортна модель, потреби соціальної інфраструктури, енергетичний баланс та екосистемні послуги території.
Саме така послідовність відповідає сучасним підходам Європейського Союзу та міжнародних фінансових інституцій. Вона дозволяє зменшити довгострокові бюджетні витрати, підвищити якість життя населення та зробити міста більш стійкими до економічних, кліматичних і безпекових викликів.
Природний капітал як інженерна інфраструктура: чому міста XXI століття проєктують навколо води, дерев і клімату
Традиційне містобудування ХХ століття розглядало природні компоненти міського середовища як елементи благоустрою. Парки, дерева, водойми чи відкриті зелені території здебільшого створювалися після завершення будівництва або компенсували втрати природних територій унаслідок урбанізації. Такий підхід формував комфортне середовище лише частково, адже не враховував функціональну роль природних систем у забезпеченні стійкості міста.
За останні два десятиліття ця логіка суттєво змінилася. Сучасна міжнародна практика дедалі частіше розглядає природний капітал як повноцінний елемент критичної інфраструктури. Дерева, відкриті ґрунти, водойми, зелені коридори, дощові сади, проникні покриття та інші природоорієнтовані рішення виконують конкретні інженерні функції. Вони регулюють поверхневий стік, накопичують вуглець, знижують температуру повітря, підтримують біорізноманіття, покращують якість повітря, зменшують шумове навантаження та підвищують стійкість територій до екстремальних погодних явищ.
Саме такий підхід ліг в основу розвитку нових районів Відня.
Вода перестає бути проблемою і стає ресурсом
За даними Європейського агентства з довкілля, більшість європейських міст уже відчуває наслідки зміни клімату. Частішають хвилі спеки, зростає інтенсивність короткочасних, але дуже сильних опадів, збільшується навантаження на зливову каналізацію, а економічні збитки від підтоплень і перегріву міського середовища щороку вимірюються мільярдами євро.
У відповідь на ці виклики дедалі більше міст переходять до концепції Sponge City, або «міста-губки». Її основний принцип полягає не у швидкому відведенні дощової води, а у максимальному утриманні її в межах міського ландшафту.
У Відні цей підхід реалізується через поєднання відкритих водойм, зелених насаджень, проникних покриттів, біоретенційних зон, підземних накопичувальних систем та сучасних рішень для озеленення вулиць. Дощова вода використовується для підтримання водного балансу, живлення дерев, охолодження громадських просторів і зменшення навантаження на інженерні мережі.
У районі Aspern Seestadt центральне озеро площею близько п’яти гектарів є лише найбільш помітним елементом цієї системи. Насправді воно працює у взаємозв’язку із зеленими коридорами, відкритими ґрунтами, місцевими системами інфільтрації та міською інженерною інфраструктурою, формуючи єдину систему кліматичної адаптації.
Цей підхід принципово відрізняється від практики, яка досі переважає в багатьох українських містах, де дощову воду здебільшого розглядають як фактор ризику, що потребує якнайшвидшого відведення через зливову каналізацію.
Дерева стають елементом інженерних мереж
Під час професійних зустрічей у Відні особливу увагу було приділено технологіям висаджування дерев у міському середовищі.
Для більшості міст дерево залишається елементом озеленення. Для сучасного Відня дерево є частиною інженерної системи.
В останні роки місто активно впроваджує технологію Stockholm Tree System, яка забезпечує кореневим системам достатній об’єм структурного ґрунту, накопичення дощової води, доступ кисню та стабільність покриття вулиць. Завдяки цьому дерева можуть досягати повноцінного розвитку навіть у щільно забудованих кварталах, а їхній життєвий цикл суттєво збільшується.
За оцінками Європейського агентства з довкілля, дорослі дерева можуть знижувати температуру навколишнього повітря на кілька градусів завдяки затіненню та випаровуванню вологи. Це має прямий вплив на зменшення споживання електроенергії для кондиціонування, покращення теплового комфорту та зниження ризиків для здоров’я населення під час хвиль спеки.
Зелена інфраструктура створює економічну цінність
У міжнародній літературі дедалі частіше використовується поняття ecosystem services, або екосистемні послуги. Йдеться про економічну користь, яку суспільство отримує завдяки функціонуванню природних систем.
OECD, Світовий банк і Європейська Комісія наголошують, що інвестиції у природоорієнтовані рішення мають високу економічну ефективність, оскільки одночасно вирішують кілька завдань: скорочують витрати на інженерну інфраструктуру, зменшують ризики підтоплень, підвищують вартість нерухомості, покращують громадське здоров’я та підсилюють інвестиційну привабливість територій.
Саме тому сучасні міста дедалі частіше включають природний капітал до економічних моделей розвитку, а не лише до екологічних програм.
Висновки для України
Післявоєнна відбудова створює унікальну можливість переглянути роль природних систем у розвитку українських міст.
Якщо дерева, міські ліси, парки, відкриті водойми та дощова вода й надалі розглядатимуться лише як питання благоустрою, Україна відтворить модель, яка вже сьогодні не відповідає кліматичним викликам.
Якщо ж природний капітал стане складовою критичної інфраструктури, це дозволить одночасно зменшити майбутні бюджетні витрати, підвищити стійкість громад до екстремальних погодних явищ, покращити здоров’я населення та зробити українські міста більш конкурентоспроможними.
Фактично йдеться про зміну самої філософії міського розвитку. Природа більше не є простором, який необхідно зберегти після завершення будівництва. Вона стає інфраструктурою, без якої сучасне місто вже не може ефективно функціонувати.
Автор:
Людмила Циганок, президентка Асоціації професіоналів довкілля (PAEW), гендиректор «Офісу сталих рішень»
