Афіни: про системне управління тепловим ризиком
АВТОР:
Людмила Циганок,президентка Асоціації професіоналів довкілля PAEW, гендиректор «Офісу сталих рішень»
Ми звикли говорити про міста майбутнього через транспорт, архітектуру, енергоефективність, цифровізацію та якість громадських просторів, однак у південній Європі дедалі очевидніше, що до цього переліку треба додати ще один параметр, який безпосередньо впливає на всі інші, а саме здатність міста витримувати екстремальну спеку.
Саме тому Афіни для України цікаві значно більше, ніж може здатися на перший погляд. Це не просто південне місто з іншим кліматом, досвід якого нам важко застосувати. Насправді Афіни демонструють, як місто поступово переходить від реакції на окремі хвилі спеки до системного управління тепловим ризиком, де в одному контурі опиняються містобудування, охорона здоров’я, соціальна політика, озеленення, будівельні матеріали, енергетика та комунікація з населенням.
Карта теплових hotspot-ів Афін: температура в місті розподілена нерівномірно, є конкретні території підвищеного ризику, а отже, можна говорити про планування, пріоритети інвестицій і захист вразливих районів.
Для України ця логіка дедалі актуальніша, тому що інфраструктура, яку ми сьогодні відновлюємо або будуємо заново, працюватиме не в кліматі 1990-х чи навіть 2020-х років. Вона працюватиме у 2040-х і 2050-х, коли параметри температури, тривалості теплових хвиль, дефіциту вологи та навантаження на енергосистему можуть суттєво відрізнятися від тих, під які проєктувалася значна частина наших міст.
Чому саме Афіни
За матеріалами європейської платформи Climate-ADAPT, для Афін тривалі та інтенсивні хвилі спеки вже є одним із головних кліматичних ризиків, а за окремими сценаріями їх частота до 2060 року може зрости у кілька разів. Додаткову вразливість створює щільна забудова, нестача зелених просторів і слабка вентиляція окремих районів, що посилює ефект міського острова тепла. (Climate-ADAPT)
Саме цей ефект важливо розуміти правильно. Місто нагрівається не просто тому, що надворі висока температура. Асфальт, бетон, темні покриття, фасади та дахи акумулюють сонячну енергію, а потім повільно віддають її у повітря. У щільно забудованих районах із недостатнім озелененням і слабкою циркуляцією повітря температура може залишатися високою навіть уночі, коли організм людини мав би отримати можливість відновитися після денного перегріву.
Тому питання спеки дуже швидко перестає бути лише метеорологічним. Воно стає питанням громадського здоров’я, енергетики, соціальної політики і доступності міста.
Зелений коридор Exarcheia – ілюстрація того, що адаптація до спеки не зводиться до посадки кількох дерев. Тут видно саме перебудову вуличного профілю: затінення, зелені смуги, зменшення домінування автомобіля, роботу з водою, пішохідний простір. Тобто містобудівне рішення, а не озеленення після завершення проєкту.
Особливо вразливими є літні люди, діти, люди з хронічними захворюваннями, працівники на відкритому повітрі та домогосподарства, які не можуть дозволити собі постійне кондиціонування. Climate-ADAPT прямо вказує, що для низькодохідних домогосподарств Афін висока вартість електроенергії може обмежувати можливість користуватися кондиціонерами, а це збільшує ризик перегріву житла як удень, так і вночі. (Climate-ADAPT)
Це дуже важливий висновок для українських міст, тому що адаптація до спеки не може будуватися лише на формулі «встановимо більше кондиціонерів». Масове кондиціонування збільшує пікове споживання електроенергії, підвищує навантаження на мережі і водночас викидає додаткове тепло назовні. Тобто якщо саме місто залишається перегрітим, ми починаємо компенсувати містобудівну проблему дедалі більшим споживанням енергії.
Афіни зробили тепловий ризик окремою управлінською функцією
Показовим стало те, що Афіни одними з перших у Європі інституціоналізували посаду Chief Heat Officer, тобто посадовця, чия робота зосереджена саме на координації політики щодо екстремальної спеки. Місто також впроваджує Heat Action Plan, систему комунікації ризиків, кліматичні притулки та інші інструменти коротко- і довгострокової адаптації. (Climate-ADAPT)
Це цікаво не самою назвою посади, а тим, що спека перестає бути питанням одного департаменту.
Бо хто в місті відповідає за перегрів?
Відповідь Афін полягає в тому, що це спільний ризик, а отже, він потребує міжсекторального управління.
Саме тому до роботи з тепловою стійкістю там залучаються підрозділи планування, озеленення, соціальних послуг, освіти та охорони здоров’я. (Climate-ADAPT)
Мікроліс у Kypseli: навіть у дуже щільному міському середовищі можна шукати нові формати зеленої інфраструктури
І тут починається зовсім інша розмова про зелені міста
Дерева, парки та зелені коридори в цьому контексті перестають бути благоустроєм. Вони стають інфраструктурою охолодження.
Рослинність забезпечує затінення, знижує температуру поверхонь і через evapotranspiration, тобто випаровування води рослинами та ґрунтом, допомагає охолоджувати повітря. Європейська платформа Climate-ADAPT прямо визначає міську зелену інфраструктуру як один із ключових інструментів зменшення ефекту міського острова тепла. (Climate-ADAPT)
Але тут важливо уникнути ще однієї спрощеної формули: посадити більше дерев і проблема вирішена.
У кліматі зі спекотним і сухим літом озеленення само по собі створює нові управлінські задачі. Потрібно правильно підбирати види, враховувати потребу у воді, здатність рослин переживати тривалі посухи, структуру ґрунту, умови кореневої системи, затінення, біорізноманіття і вартість подальшого утримання.
Саме тому європейські проєкти в Греції вже переходять від кількісного підходу «скільки зелені» до управління якістю зеленої інфраструктури, її структурою, видовим складом і фактичними екосистемними послугами. (Climate-ADAPT)
Для України це дуже важливе попередження. Якщо ми просто додамо до проєкту відбудови певний відсоток озеленення, але не відповімо на питання, чи створює воно затінення, чи працює на охолодження, чи має достатній ґрунтовий об’єм, чи забезпечене водою і чи переживе наступні двадцять років, ми отримаємо формальну зелену складову без реальної адаптаційної функції.
ЄС уже переводить тему міського перегріву з рекомендацій у регуляторну площину
І саме тут афінський досвід стає ще цікавішим для України.
У 2024 році набрав чинності Regulation (EU) 2024/1991 on nature restoration, який уже має обов’язкові вимоги щодо відновлення міських екосистем. Його стаття 8 передбачає, що до 31 грудня 2030 року держави-члени мають забезпечити відсутність чистої втрати загальної національної площі міських зелених просторів та міського деревного покриву порівняно з базовим рівнем, а після 2030 року має забезпечуватися тенденція до їх збільшення до досягнення задовільного рівня. (Eur-Lex)
Це принципово інший рівень дискусії.
Міське озеленення поступово перестає бути лише питанням доброї волі мерії або дизайну громадського простору і стає частиною системи реалізації природоохоронних та адаптаційних зобов’язань ЄС.
Паралельно Directive (EU) 2024/1275 on the energy performance of buildings, оновлена Директива про енергетичну ефективність будівель, прямо пов’язує енергетичні характеристики будівель із кліматичними умовами і необхідністю уникати перегріву. У тексті Директиви йдеться про заходи, які допомагають запобігати перегріву, зокрема затінення, достатню теплову інерцію будівлі та пасивні методи охолодження, які можуть одночасно покращувати мікроклімат навколо будівель і зменшувати ефект міського острова тепла. (Eur-Lex)
Для України це вже безпосередньо пов’язано з майбутньою гармонізацією будівельного та енергетичного законодавства з acquis ЄС.
Тому питання, яке ми сьогодні ставимо архітектору, має поступово змінитися. Недостатньо знати, скільки енергії будівля використовує взимку. Треба також розуміти, чи не перетворюється вона влітку на об’єкт, який неможливо експлуатувати без постійного кондиціонування.
І ще одна важлива європейська рамка
EU Strategy on Adaptation to Climate Change ще з 2021 року прямо закликає переходити до climate-informed та future-proofed planning, тобто до планування, яке враховує майбутні кліматичні умови і не створює climate-blind investments. У міському контексті ця логіка означає, що нова забудова, інфраструктура і громадські простори мають оцінюватися не лише на відповідність сьогоднішнім середнім показникам, а й на стійкість до майбутніх екстремальних сценаріїв. (Climate-ADAPT)
Це дуже добре співвідноситься з тим питанням, яке варто поставити Україні:
коли ми сьогодні проєктуємо український квартал на наступні 40–50 років, температуру якого року ми фактично закладаємо в його планування: 1990-го, 2026-го чи 2050-го?
Бо помилка тут не виправляється кондиціонером. Якщо ми вже сформували щільність забудови, орієнтацію кварталу, ширину вулиць, частку асфальту, розміщення зелених зон і допустили дефіцит затінення, то через двадцять років змінити цю структуру буде надзвичайно дорого.
А що з фінансуванням?
Саме тут тема теплової стійкості переходить із категорії бажаних заходів у категорію інвестиційної якості.
Проєкти адаптації, nature-based solutions, urban greening та climate resilience підтримуються через LIFE, Horizon Europe, EU Mission on Adaptation to Climate Change, Climate-Neutral and Smart Cities Mission та фінансові інструменти ЄІБ. На рівні практичних інструментів ЄС уже фінансує не лише створення зелених просторів, а й системи оцінювання теплового ризику, кліматичного моделювання та адаптаційного планування. (Climate-ADAPT)
Це важливо для України, тому що європейський донор дедалі частіше дивитиметься не лише на те, чи потрібно місту реконструювати площу або парк, а й на те, який вимірюваний адаптаційний ефект створює інвестиція.
Саме такі питання поступово переводять зелену інфраструктуру з естетики в економіку.
Для України є ще один дуже важливий вимір, якого Афіни не мають
Наші міста повинні одночасно адаптуватися до спеки і жити в умовах воєнних ризиків для енергетичної системи. Це радикально змінює постановку задачі.
Місто, яке переживає тривалу теплову хвилю і водночас має дефіцит електроенергії або аварійні відключення, значно вразливіше за місто, яке може необмежено компенсувати перегрів кондиціонуванням.
Тому для України пасивне охолодження, затінення, дерева, водні поверхні, світлі матеріали, вентиляція міської тканини та зменшення теплового навантаження можуть мати не лише кліматичне чи екологічне, а й безпекове значення.
Це означає, що міська кліматична адаптація для нас має бути тісно пов’язана з енергетичною стійкістю.
Отож, не треба чекати, поки температура стане проблемою медиків. Не треба чекати, поки кондиціонери стануть проблемою енергетиків. Не треба чекати, поки відсутність дерев стане проблемою департаменту благоустрою.
Потрібно ще на етапі планування території побачити, як усі ці ризики складаються в одну систему.
Що з цього варто взяти Україні вже сьогодні?
Можливо, найважливіше полягає в тому, щоб перестати вважати міську спеку просто погодою і почати рахувати її як інфраструктурний ризик.
Для кожного великого проєкту відбудови варто ставити питання про перегрів території, нічні температури, затінення, частку проникних і зелених поверхонь, доступність прохолодних громадських просторів, вразливі групи населення та залежність від механічного охолодження.
І саме тут мені дуже хочеться винести кілька питань на наше Спільнодумання 27 серпня.
Саме заради таких питань ми й починаємо Спільнодумання «Місто майбутнього: що ми будуємо сьогодні».
Не для того, щоб привезти в Україну модель Афін, бо її не існує у вигляді готового рецепта, а для того, щоб зрозуміти, які проблеми європейські міста вже навчилися визнавати системними і які рішення ми можемо закласти у відбудову ще до того, як їхня відсутність стане для нас надто дорогою.
Важливе за темою:
