Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановою від 11 липня 2019 року у справі № 922/1899/18, розглянувши касаційну скаргу підприємства на постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.03.2019 та рішення Господарського суду Харківської області від 26.11.2018 у справі за позовом Харківської районної державної адміністрації Харківської області до підприємства, за участю третіх осіб на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:
Рішення суду мотивовано наступним.
Статтями 24, 25 Закону України «Про оренду землі» унормовано права та обов’язки орендодавця та орендаря. Зокрема, орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасного внесення орендної плати, а орендар, своєю чергою, самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження; орендар зобов’язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов’язків, передбачених ст. 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об’єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗКУ та іншими законами України.
Згідно зі ст. 651 ЦКУ зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється відповідно до критеріїв, що встановлені наведеною нормою. Оцінювальне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оцінювального поняття — «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за об’єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб’єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 ЦКУ.
Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дає змоги потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й про випадки, коли потерпіла сторона не зможе скористатися результатами договору.
Відповідно до п. 2 ст. 44 ВКУ водокористувачі зобов’язані використовувати воду (водні об’єкти) відповідно до цілей та умов їх надання.
Водокористувачі, яким надано у користування рибогосподарські водні об’єкти (їх частини), зобов’язані здійснювати заходи, що забезпечують поліпшення екологічного стану водних об’єктів і умов відтворення рибних запасів, а також утримувати в належному санітарному стані прибережні захисні смуги в місцях вилову рибу (ст. 68 ВКУ).
Відповідно до ст. 95 ВКУ води (водні об’єкти) підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдавати шкоди здоров’ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об’єктів водного промислу, погіршення умов існування диких тварин, зниження родючості земель та інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод. Діяльність фізичних та юридичних осіб, що завдає шкоди водам (водним об’єктам), може бути припинена за рішенням суду.
За змістом ст. 4 ВКУ та ст. 58 ЗКУ до земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм.
Для створення сприятливого режиму водних об’єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проєктами землеустрою.
Прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій з метою охорони поверхневих водних об’єктів від забруднення, засмічення та збереження їх водності встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони (ст. 1, 88, 90 ВКУ, ст. 60, 62 ЗКУ).
Частиною 7 ст. 51 ВКУ встановлено, що орендарі водного об’єкта зобов’язані передбачити місця для безоплатного забезпечення права громадян на загальне водокористування (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство тощо).
Згідно з ч. 10 ст. 51 цього кодексу заборона загального водокористування водними об’єктами, наданими в користування на умовах оренди, та їх нецільове використання є підставою для розірвання договору оренди.
За умовами заперечуваного договору відповідачеві було передано в оренду землі водного фонду з відповідними обмеженнями — не влаштовувати літніх таборів для утримання худоби, та з умовами, зокрема, безперешкодно допускати тварин для водопою, отримати дозвіл у встановленому порядку у разі проведення будь-яких робіт на землях водного фонду, створити місця відпочинку для населення.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити про встановлені судами обставини, зокрема, за інформацією Управління Державного агентства рибного господарства у Харківській області від 21.05.2018 за № 1065.-41.4-30 дозвільні документи ЮКПФ «ЦСРСГР» видано та зареєстровано не було, серед суб’єктів рибогосподарської діяльності ця фірма не значиться; відповідно до актів Тернівської сільради від 28.07.2017, від 05.01.2018 ЮКПФ «ЦСРСГР» не створила місця відпочинку для населення; у листі Харківського районного управління Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій від 22.12.2017 № 3365 зазначено, що на спірному водному об’єкті вбачаються порушення вимог законодавства у сфері забезпечення безпеки громадян, а саме: не обладнано місце для купання (ст. 47, 51 ВКУ), не вжито заходів із влаштування пляжу (Правила охорони життя людей на водних об’єктах).
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій правильно застосовані норми права з урахуванням встановлених обставин справи, на підставі яких суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність та доведеність підстав для задоволення позову у зв’язку із порушенням відповідачем умов спірного договору, вимог водного законодавства, невиконанням покладених на нього договором зобов’язань.
Підготовано експертами Асоціації професіоналів довкілля ПАЕУ
