«На сьогодні маю певні переконання, що екологічний підхід до всього – це праця мого життя, це моя місія, тобто індикатор нашого відношення до себе і все, що нас оточує.
Для того, щоб бути зрозумілою, – мова йде про «симбіозний екологічний слід» (брак екосвідомості у майбутнього покоління, відсутність впровадження експертного екологічного менеджменту на підприємствах виробниках, підтримка держави на нульовому рівні, стабільно непрацююча законотворчість).
І те, що ми зараз залишаємо після себе – це точно – не про Стійкий Розвиток.
Саме політичні й соціально-економічні фактори мають стати визначальними чинниками зниження негативного антропогенного впливу на природне середовище в Україні.
Політико-правовий механізм розбудови екологічної безпеки країни полягає, з одного боку, у взаємодії різних гілок влади, а з іншого – в активності самого громадянського суспільства.
Порушення основних засад екологічної політики в площині цієї взаємодії часто-густо призводить до суттєвої деформації у досягненні мети.
Хочу нагадати про основні принципи екологічної політики України ст. 3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»: пріоритет екології над економікою, поступовий та поетапний перехід до нових механізмів державного управління у сфері реалізації екологічної політики; відповідність механізму державного управління у сфері реалізації екологічної політики фактичному стану розвитку суспільства тощо.
Для комплексної, успішної та результативної реалізації екологічної політики, я вважаю за необхідне, щоб «шиї та голови» держави, соціуму, виробників, громадськості були повернені в один бік.
Це і дасть поштовх у реалізації основних еколого-економічних завдань на наступних рівнях: локальний (підприємство, виробник), місцевий (рівень адміністративного району, міста); регіональний (рівень області); субнаціональний (рівень декількох областей); національний (рівень держави).
У нас дуже багато роботи, яку необхідно виконати ще вчора, тому усі виклики сприймаю з оптимізмом та без вагань!»