Санітарно-захисні зони по-новому: чи створюють зміни 2026 року нові ризики для котелень і розподіленої генерації?
За кілька місяців до чергової воєнної зими Україна одночасно вирішує два завдання, які не повинні суперечити одне одному. Перше: максимально швидко нарощувати розподілену генерацію, модернізувати котельні, встановлювати когенераційні та газопоршневі установки, посилювати енергетичну автономність громад, підприємств та критичної інфраструктури. Друге: забезпечувати дотримання екологічних і санітарних вимог та належний захист здоров’я населення.
Але саме на перетині цих двох завдань сьогодні виникає регуляторне питання, яке потребує термінового роз’яснення.
У практиці оцінки впливу на довкілля вже з’явився кейс, який змушує уважніше подивитися на застосування оновлених у 2026 році Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів ДСП 173-96.
Йдеться про принципове питання: як має визначатися санітарно-захисна зона для нового об’єкта шкідливого впливу, якщо конкретний нормативний розмір СЗЗ для нього безпосередньо ДСП 173-96 не встановлений? І чи достатньо у такому випадку розрахунків фактичного впливу, чи підприємство має пройти процедуру медико-санітарної регламентації?
Для юриста або проєктувальника це може звучати як вузьке питання застосування одного пункту санітарних правил. Для підприємства або громади за ним стоять зовсім практичні речі: строки проєкту, додаткові дослідження, вартість, проходження ОВД і зрештою дата, коли нова генеруюча установка реально почне виробляти тепло та електроенергію.
Що змінилося у 2026 році
Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 13 січня 2026 року №40 внесено зміни до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів ДСП 173-96.
Одним із принципових положень для практиків є оновлений пункт 5.8.
Він передбачає механізм визначення розмірів санітарно-захисних зон для нових об’єктів шкідливого впливу, розміри яких не визначені Правилами, а також у випадках збільшення або зменшення встановлених СЗЗ. Таке визначення пов’язане з проведенням медико-санітарної регламентації відповідно до статті 46 Закону України «Про систему громадського здоров’я» та Порядку встановлення державних медико-санітарних нормативів та державних медико-санітарних правил, затвердженого наказом МОЗ України від 6 листопада 2023 року №1915.
І саме практичне застосування цієї конструкції сьогодні викликає питання.
Традиційно для низки об’єктів, для яких ДСП 173-96 не встановлювали конкретної нормативної відстані СЗЗ, достатність відстані до житлової забудови обґрунтовувалася розрахунками розсіювання забруднюючих речовин, акустичного впливу та іншими розрахунковими матеріалами.
Після змін 2026 року постає питання, чи залишається цього достатньо.
Перший показовий кейс уже є у процедурі ОВД
Йдеться про плановану діяльність КП Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» щодо нового будівництва блочно-модульних когенераційних станцій №3 та №4 загальною потужністю 5 МВт по вул. 600-річчя, 13 у Вінниці, реєстраційний номер справи з ОВД 20898.
У матеріалах звіту зазначено, що відповідно до ДСП 173-96 для когенераційних установок та свічок стравлювання природного газу нормативна санітарно-захисна зона не встановлюється. Відповідно, її визначали за максимальною ізолінією приземної концентрації забруднюючої речовини. У документації також зазначено, що найближча житлова забудова знаходиться на відстані 80 метрів.
Проте під час консультацій щодо звіту Держпродспоживслужба звернула увагу на пункт 5.8 ДСП 173-96.
У позиції органу зазначено, що розміри СЗЗ для нових об’єктів шкідливого впливу, не визначених Правилами, а також їх збільшення або зменшення визначаються шляхом проведення медико-санітарної регламентації відповідно до статті 46 Закону України «Про систему громадського здоров’я» та Порядку МОЗ №1915.
Щодо конкретного підприємства зроблено висновок, що відповідність змін та достатність розміру СЗЗ потребує визначення згідно з вимогами ДСП. І це вже важливий практичний сигнал.
Що це означає юридично і чого поки не означає
Важливо не робити ширших висновків, ніж дозволяють наявні документи. Цей кейс не означає, що з 2026 року кожна котельня в Україні автоматично зобов’язана встановити або переглянути свою санітарно-захисну зону.
Ми маємо справу з позицією Держпродспоживслужби в межах консультацій щодо конкретного звіту з ОВД і конкретного нового об’єкта. Це не нормативно-правовий акт, який встановлює окремі загальнообов’язкові правила для всіх котелень чи когенераційних установок.
Але недооцінювати цей випадок також не можна. Адже сама нормативна підстава, на яку посилається Держпродспоживслужба, міститься в чинній редакції ДСП 173-96.
Із практичного застосування пункту 5.8 може формуватися така конструкція:
новий об’єкт шкідливого впливу + відсутність встановленого Правилами розміру СЗЗ = необхідність визначення СЗЗ через процедуру медико-санітарної регламентації.
Саме тому зараз необхідно отримати однозначну позицію компетентних державних органів щодо меж застосування цієї норми.
Де починаються проблеми для практиків
Якщо говорити не мовою нормативних актів, а мовою реального підприємства, питань виникає значно більше.
Що робити, якщо всі розрахунки розсіювання та акустичного впливу підтверджують дотримання встановлених нормативів безпосередньо на межі житлової забудови?
І одне з найскладніших питань: що робити з об’єктами, навколо яких житлова забудова сформувалася десятиліття тому?
Це особливо характерно для міських котелень. Підприємство не може фізично пересунути житловий будинок, який давно знаходиться за 50 або 80 метрів від об’єкта. Водночас місто може потребувати термінової модернізації цієї котельні або встановлення додаткової когенерації.
Саме тому визначення меж застосування пункту 5.8 є не методологічною дрібницею, а питанням практичної реалізованості значної кількості проєктів.
Медико-санітарна регламентація: ще одне принципове питання
Важливо розуміти, що йдеться не просто про виконання додаткового розрахунку.
Стаття 46 Закону України «Про систему громадського здоров’я» та Порядок МОЗ №1915 регулюють процедуру встановлення державних медико-санітарних нормативів та правил. Тому бізнесу необхідно чітко розуміти, як саме цей механізм має працювати щодо встановлення СЗЗ конкретного об’єкта.
Якщо відсутність завершеної медико-санітарної регламентації фактично унеможливлюватиме завершення ОВД для певних категорій нових об’єктів, бізнес повинен знати про це ще до початку проєктування, а не після закупівлі обладнання та подання звіту з ОВД.
У мирний час це була б регуляторна невизначеність. Під час війни її ціна значно вища
Саме тут до суто правового питання додається контекст, який держава не може ігнорувати. Україна входить у чергову складну зиму в умовах системних атак росії на об’єкти генерації та енергетичну інфраструктуру.
Розподілена генерація сьогодні є не модним напрямом енергетичної політики. Вона стала одним з інструментів фізичної стійкості громад, лікарень, водоканалів, теплокомуненерго, промислових підприємств та інших об’єктів критичної інфраструктури.
Держава закликає громади і бізнес встановлювати когенераційні установки, газопоршневу генерацію, модернізувати котельні та створювати локальні джерела енергопостачання.
Тому виникає цілком практичне питання: чи оцінювався вплив нової регуляторної конструкції на строки реалізації саме таких проєктів?
Якщо одна державна політика вимагає максимально швидко вводити нову генерацію, інша частина регуляторної системи не повинна створювати процедури, строки та наслідки яких залишаються незрозумілими для замовника проєкту.
Це не аргумент на користь скасування санітарних вимог. Захист здоров’я населення не може бути поставлений на паузу через війну. Викиди, шум, ризики для населення мають оцінюватися, а нормативи мають виконуватися.
Але контроль реального впливу і бюрократична невизначеність – не одне й те саме.
Якщо потрібна медико-санітарна регламентація, бізнес повинен мати чіткий алгоритм її проходження. Якщо в певних випадках достатньо розрахункового підтвердження безпечності об’єкта, це також має бути однозначно визначено. Якщо існують особливості для реконструкції, модернізації або встановлення нового обладнання на існуючому майданчику, вони повинні бути зрозумілими однаково в Києві, Вінниці, Харкові, Львові чи будь-якій іншій громаді.
«Найбільший ризик сьогодні – не жорсткість вимог, а непередбачуваність їх застосування. Бізнес може планувати складну процедуру. Може закласти в проєкт додаткові дослідження. Може передбачити відповідні витрати. Але він не може нормально планувати інвестиції, якщо дізнається про принципово нову вимогу вже під час проходження ОВД. Саме тому зараз важливо не сперечатися про те, чи «потрібні СЗЗ», а отримати відповіді на значно конкретніші питання.
PAEW ініціює офіційне з’ясування позиції держави
Асоціація професіоналів довкілля PAEW надіслала офіційне звернення до Міністерства охорони здоров’я України, Держпродспоживслужби та Міністерства економіки і довкілля України, Міністерства енергетики України.
Мета звернення не полягає в тому, щоб поставити під сумнів необхідність санітарного регулювання. Навпаки. Професійній спільноті потрібна єдина, юридично визначена та практично здійсненна модель застосування вимог, яка забезпечуватиме захист здоров’я населення і водночас не створюватиме непрогнозованих бар’єрів для модернізації теплової та енергетичної інфраструктури.
Особливо зараз, коли ціна регуляторної невизначеності вимірюється вже не лише грошима бізнесу.
За кілька місяців до складної зими вона може вимірюватися строками введення в експлуатацію додаткових мегаватів генерації.
Закликаємо практиків повідомляти про подібні випадки
Асоціація професіоналів довкілля PAEW звертається до підприємств, фахівців з ОВД, проєктних організацій, консультантів, теплокомуненерго та територіальних громад.
Якщо протягом 2026 року під час ОВД, проєктування, реконструкції або погодження документації ви вже отримували вимоги щодо медико-санітарної регламентації СЗЗ для котелень, когенераційних, газопоршневих установок чи інших об’єктів, нормативний розмір СЗЗ яких прямо не встановлений, просимо повідомити про такі випадки Асоціації та, за можливості, надати відповідні документи.
Нам необхідно встановити, чи йдеться поки про окремий випадок застосування оновлених правил, чи в Україні вже формується нова адміністративна практика.
І це важливо з’ясувати зараз. Не тоді, коли десятки підприємств отримають однакові зауваження. Не після того, як обладнання буде закуплене, а інвестиції здійснені. І точно не після того, як розпочнеться зима.
Санітарна безпека та енергетична стійкість не повинні конкурувати між собою. Завдання державного регулювання сьогодні – забезпечити обидві.
Важливе за темою: