Китай: чому масштабне впровадження природоорієнтованих рішень саме по собі ще не дорівнює кліматичній стійкості міста
АВТОР:
Людмила Циганок,президентка Асоціації професіоналів довкілля PAEW, гендиректор «Офісу сталих рішень»
Аналізуючи кращий міжнародний досвід, дуже легко потрапити в пастку красивих рішень. Побачити водну площу, зелений дах, дощовий сад, проникне покриття і вирішити: ось воно, місто майбутнього. Треба просто зробити більше таких об’єктів.
Китайський досвід Sponge City цікавий саме тому, що показує: масштабне впровадження природоорієнтованих рішень саме по собі ще не дорівнює кліматичній стійкості міста.
Китай запустив Sponge City Initiative у 2014 році. Її логіка полягала у тому, щоб поєднати традиційну «сіру» інфраструктуру з зеленими та блакитними рішеннями: парками, водно-болотними угіддями, проникними поверхнями, зеленими дахами, біоканавами, системами накопичення та повторного використання дощової води. Перші пілотні програми охопили 30 міст, а до кінця 2018 року в них було реалізовано понад 4 900 проєктів. Згодом програма масштабувалася далі. (World Bank Blogs)
На папері ідея майже бездоганна: не намагатися якомога швидше вигнати дощову воду з міста, а дати місту здатність її приймати, затримувати, накопичувати, очищувати, інфільтрувати і використовувати повторно.
Саме ця логіка Україні дуже потрібна. Але не обов’язково китайський спосіб її реалізації.
На фото Wuhan Sponge Park, зверху добре видно, що це не окремий зелений елемент, а ціла система водних площ, зелених зон і забудови.
Перша помилка: перетворити системну зміну на набір об’єктів
Одна з найважливіших проблем, яку дослідники виявили ще під час перших етапів китайської програми, полягала у розриві між окремими проєктами та загальним міським плануванням. Дослідження всіх 30 пілотних міст виявило не одну технологічну проблему, а цілий комплекс бар’єрів: технічних, фізичних, регуляторних, фінансових, інституційних та управлінських. (MDPI)
Це принципова річ. Можна зробити десять дощових садів. Можна замінити асфальт проникним покриттям. Можна побудувати зелений парк, який прийматиме воду. Але якщо генеральний план, дорожня інфраструктура, каналізація, забудова, рельєф території та система аварійного реагування продовжують працювати за старою логікою, місто не стає «губкою». Воно отримує кілька губок усередині старої системи.
Світовий банк у своїх матеріалах щодо китайського досвіду наголошує саме на необхідності інтегрованого управління міськими повенями, де природоорієнтовані рішення доповнюють, а не підміняють традиційну інженерну інфраструктуру. (World Bank)
Для України це, мабуть, дуже важливий висновок – не починати з питання, де зробити дощовий сад. А починати з питання, як вода рухатиметься територією під час тієї зливи, для якої ми сьогодні проєктуємо місто.
Друга помилка: повірити, що зелена інфраструктура скасовує екстремальний ризик
Це дуже небезпечна ілюзія. Sponge City добре працює з частиною опадів, допомагає зменшувати поверхневий стік, пікові навантаження, забруднення і локальні підтоплення. Дослідження підтверджують, що окремі елементи такої інфраструктури здатні суттєво скорочувати стік. Але їхня спроможність має межі, особливо при екстремальних подіях, інтенсивність яких змінюється разом із кліматом. (Nature)
Тут ми бачимо важливу різницю між управлінням дощовою водою та управлінням ризиком катастрофічної повені.
Це не одне й те саме. У липні 2021 року провінція Хенань пережила катастрофічні опади та масштабне затоплення. Після трагедії китайська влада окремо наголошувала на необхідності посилення систем раннього попередження, евакуації, безпеки метро й тунелів, усунення слабких місць міської інфраструктури та комплексного управління паводковим ризиком. (Державна рада Китаю)
Цей приклад для України значно важливіший за будь-яку фотографію проникної бруківки.
Жоден дощовий сад не замінить систему прогнозування. Жоден зелений дах не замінить план евакуації. Жодна біоканава не компенсує помилку у забудові території, яка природно акумулює воду.
Тобто кліматична адаптація не повинна створювати нове відчуття хибної безпеки.
На фото локальні елементи Sponge City – заглиблені зелені зони, накопичення дощової води, дерева, пішохідний простір. Тут добре видно, як водна функція вбудовується у звичайний міський простір.
Третя помилка: проєктувати за вчорашнім дощем
Це, можливо, найбільш небезпечне питання для української відбудови. Дослідження реалізації Sponge City прямо називають невизначеність майбутніх гідрологічних умов одним із ключових викликів. Кліматичні зміни ускладнюють саме визначення параметрів, під які сьогодні потрібно проєктувати інфраструктуру із життєвим циклом у кілька десятиліть. (MDPI)
Коли сьогодні проєктується нова вулиця, житловий квартал, школа, парк, лікарня, промислова зона чи водовідвідна система, за якими опадами вона проєктується?
За історичними? За нинішніми? Чи за тими, які ймовірні у 2040–2050 роках, коли цей об’єкт усе ще працюватиме? Якщо відповідь полягає лише в тому, що «так написано в нормативі», для міста майбутнього цього вже недостатньо.
Четверта помилка: не домовитися, хто за все це відповідатиме після відкриття
Природоорієнтована інфраструктура дуже красиво виглядає на етапі відкриття. Значно менш фотогенічне питання починається через три, п’ять або десять років.
Дослідження китайського досвіду неодноразово вказували на проблеми координації між плануванням, будівництвом та подальшою експлуатацією, а також на нечітку відповідальність за довгострокову ефективність об’єктів. (MDPI)
Це надзвичайно українське питання. Ми дуже часто вміємо знайти фінансування на створення об’єкта. Але значно рідше ще на стадії проєктування чесно відповідаємо, скільки коштуватиме його утримання протягом наступних двадцяти років і в чиєму бюджеті ці гроші мають з’явитися.
Тому кліматично стійка інфраструктура без моделі експлуатації може дуже швидко перетворитися на кліматично стійку презентацію.
На фото бачимо міське затоплення після екстремальних опадів. Отже, навіть наявність sponge-рішень не означає, що місто автоматично захищене від екстремальної події.
П’ята помилка: рахувати будівництво, але не рахувати цінність
Sponge City потребує великих інвестицій. Китайські пілоти значною мірою запускалися за рахунок центрального державного фінансування, а Світовий банк окремо аналізував питання того, як оцінювати ширший набір вигод природоорієнтованих рішень. (World Bank)
І тут виникає проблема, з якою Україна точно зіткнеться. Як порівняти два проєкти? Перший коштує дешевше і просто відводить воду.
Другий коштує дорожче, але одночасно затримує воду, зменшує ризик підтоплення, покращує мікроклімат, підтримує біорізноманіття, створює громадський простір і потенційно зменшує майбутні збитки.
Якщо порівнювати лише CAPEX, другий може програти. Якщо рахувати життєвий цикл, уникнені збитки та екосистемні послуги, економіка може виглядати зовсім інакше. Саме тому Світовий банк пропонує оцінювати природоорієнтовані рішення ширше, ніж лише через зниження прямого ризику затоплення. (Open Knowledge)
Для української відбудови це одна з фундаментальних змін. Не «скільки коштує зробити». А «скільки коштує місту зробити і не зробити протягом 30–50 років».
Шоста помилка: однакове рішення для різних міст
Ще одна спокуса масштабних державних програм полягає в стандартизації. Є технологія. Є показник. Є фінансування. І виникає бажання масштабувати однакове рішення всюди.
Але дощ у гірському місті, приморському місті, степовому місті і мегаполісі із високою часткою непроникних поверхонь створює принципово різні задачі.
Дослідники китайської програми наголошують, що результат залежить від місцевої гідрології, забудови, клімату, ґрунтів, інституційної спроможності та взаємодії різних власників інфраструктури. (MDPI)
Тому Україні не потрібен ще один універсальний чекліст «міста-губки». Львів, Одеса, Харків, Житомир, Київ, Миколаїв та маленька громада мають різні гідрологічні, просторові та інфраструктурні умови.
Принцип може бути спільним. Рішення повинно бути територіальним.
Мені здається, китайський досвід особливо цінний не тому, що Китай показав нам, як потрібно робити. Він показав дещо важливіше: наскільки легко правильну концепцію спростити до набору технологій. Sponge City не є містом із великою кількістю проникної бруківки. Так само climate resilient city не є містом із великою кількістю дерев. Green city не є містом із зеленими дахами. Smart city не є містом із великою кількістю датчиків.
За кожною із цих концепцій повинна стояти система управління ризиком. І тому для України я б взагалі перевернула постановку задачі.
Не: «Які природоорієнтовані рішення нам потрібно впровадити?»
А: «Який ризик ми хочемо зменшити, на якій території, до якого рівня, за якого сценарію майбутнього клімату, хто відповідає за результат і хто підтримуватиме цю систему через двадцять років?»
І тільки після цього обирати технологію.
На фото: Donghu Road Citizen Park – водозатримання на рівні ландшафту: понижені зелені ділянки, канали, природні форми рельєфу, пішохідна інфраструктура.
Що з цього варто взяти Україні вже сьогодні?
Не китайську модель. Не норматив «міста-губки». Не кількість квадратних метрів проникної поверхні як самоціль. А кілька значно складніших принципів.
І це вже питання для нашого Спільнодумання 27 серпня
І найнеприємніше питання: чи не ризикуємо ми сьогодні назвати кліматичною адаптацією нові технології, не змінивши самої системи управління містом?
Саме зараз Україна може заощадити найдорожчий ресурс відбудови: право не повторювати чужі помилки власним коштом.
Важливе за темою:
